Обов’язок  дітей утримувати своїх батьків

Дата публікації: 06.06.2017

Стаття
51 Конституції України закріплює обов’язок
повнолітніх дітей піклуватися про своїх
непрацездатних батьків. Дана конституційна
норма знайшла своє відображення і в
Сімейному кодексі України (статті
202-206).

Таке піклування, турбота може
знаходити свій вияв у особистому догляді,
наданні матеріальної допомоги,
представництві, захисті прав та інтересів
батьків у різних установах тощо.

Згідно з Сімейним кодексом України повнолітні дочка,
син зобов’язані утримувати батьків,
які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги (частина
1 статті 202). Підставою
виникнення аліментного зобов’язання
між повнолітніми дітьми і їхніми батьками
щодо утримання останніх є склад юридичних
фактів:

а)
походження дітей (родинний зв’язок
батьків і дітей);

б)
непрацездатність батьків;

в)
потреба батьків у матеріальній допомозі.

Якщо мати, батько були позбавлені
батьківських прав і ці права не були
поновлені, обов’язок утримувати матір,
батька у дочки, сина, щодо яких вони були
позбавлені батьківських прав, не виникає.

Закон
передбачає примусовий порядок стягнення
аліментів на батьків з їхніх повнолітніх
дітей у випадку, якщо останні не надають
матеріальної допомоги добровільно.
Згідно зі ст. 205 Сімейного кодексу
України, розмір аліментів на батьків
визначається судом у кожному конкретному
випадку з урахуванням всіх обставин
справи. До уваги береться матеріальний
та сімейний стан сторін, можливість
одержання батьками утримання від інших
осіб: дітей, дружини, чоловіка, а також
своїх батьків. Також до уваги приймається
отримання батьками пенсії, державних
пільг, субсидій, наявність в батьків
майна, що може приносити дохід тощо.

Таким
чином, слід звернути увагу на те, що:

–
обов’язок виплачувати аліменти батькам
може бути покладено лише на повнолітніх
дітей;

– потреба матеріальної допомоги
полягає в тому, що батьки не мають
можливості забезпечити своє гідне
існування у зв’язку із відсутністю
пенсій чи їх низького розміру, а також
у зв’язку із відсутністю у них інших
джерел існування;

– непрацездатними
визнаються особи, які досягли пенсійного
віку, а також інваліди I, II та III груп
.

Позов
про стягнення аліментів може бути
пред’явлений: до одного з дітей; до
кількох з дітей; до всіх дітей разом. У
разі пред’явлення позову до одного з
дітей, суд за власною ініціативою має
право притягнути до участі у справі
інших дітей, незалежно від того пред’явлено
до них позов чи ні.

Аліменти,
що сплачують діти на утримання своїх
батьків, безумовно повинні забезпечувати
достатній життєвий рівень та необхідні
умови для існування. Проте в сучасних
умовах тяжка хвороба, інвалідність або
немічність батьків потребують значних
додаткових витрат, які не покриваються
сумами сплачуваних дітьми аліментів.
Саме з метою уникнення випадків
матеріальної незахищеності батьків,
стаття 203 Сімейного кодексу України
встановлює обов’язок дітей брати участь
у додаткових витратах на батьків.

При
невиконанні дітьми обов’язку по сплаті
додаткових витрат, батьки мають право
звернутися за захистом своїх прав до
суду.

У виняткових випадках, якщо
мати, батько є тяжко хворими, інвалідами,
а повнолітні дочка (син) мають достатній
дохід (заробіток), суд може постановити
рішення про стягнення з них одноразово
або протягом певного строку коштів на
покриття витрат, пов’язаних з лікуванням
та доглядом за ними (стаття 206 Сімейного
кодексу України).

Однак слід зазначити,
що статтею 204 Сімейного кодексу України
передбачено, що дочка, син можуть бути
звільнені судом від обов’язку утримувати
матір, батька та обов’язку брати участь
у додаткових витратах, якщо буде
встановлено, що мати, батько ухилялися
від виконання своїх батьківських
обов’язків.

Вважається,
що повнолітні діти виконують свої
обов’язки щодо утримання непрацездатних
батьків добровільно. У більшості
випадків це відповідає реальному стану
речей. У зв’язку з цим виникає питання
про договірне регулювання аліментних
відносин батьків і дітей. Сімейний
кодекс України прямо не передбачає
можливості укладення договорів
повнолітніми дітьми між собою з приводу
надання утримання батькам, а також
договорів між повнолітніми дітьми і
батьками про надання утримання останнім.
Разом із тим, ч. 1 ст. 9 Сімейного кодексу
України містить положення, відповідно
до якого батьки і діти можуть врегулювати
свої відносини за домовленістю чи
договором, якщо це не суперечить вимогам
законодавства і моральним засадам
суспільства.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.