​Оскарження заповіту

Дата публікації: 06.06.2017

Оскарження заповіту

Відповідно до ч.2 ст.1257 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) заповіт може бути визнаний недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

В судовій практиці найпоширенішими підставами для оскарження заповіту є:

1) заповіт складено у момент, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (для встановлення такого психічного стану особи в момент складання нею заповіту необхідне призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, при цьому відповідний висновок експерта є важливим доказом, проте не тягне за собою «автоматичного» визнання заповіту недійсним, оскільки таке рішення приймає суд, який враховує всі наявні докази в сукупності);

2) заповіт складено особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку іншої особи.

Недійсним може бути визнаний як весь заповіт, так і його частина (окреме розпорядження), при цьому недійсність окремого розпорядження з заповіту не тягне за собою недійсності іншої його частини.

Крім того, законом передбачені окремі випадки, коли заповіт є нікчемним. Такий заповіт не створює юридичних наслідків, не підлягає виконанню і визнання його судом недійсним не вимагається, тобто немає необхідності оскаржувати такий заповіт в суді, оскільки він є недійсним в силу прямої вказівки на це в законі.

Відповідно до ч.1 ст.1257 ЦК України заповіт є нікчемним, якщо він:

1) складений особою, яка не мала на це права: наприклад, людиною, яка була визнана судом недієздатною або обмежено дієздатною у зв’язку з психічним розладом чи зловживанням спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо; малолітньою чи неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність); представником від імені заповідача;

2) складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення: наприклад, не підписаний заповіт, заповіт без зазначення місця та часу його складання, усний або не посвідчений нотаріусом чи іншою уповноваженою законом особою заповіт.

Окремо доцільно зазначити, що складення заповіту на користь «чужої людини» (особи, яка не є родичем померлого), саме по собі не є підставою для його визнання недійсним. Можливість призначати своїми спадкоємцями будь-кого, в тому числі осіб, які не є членами сім’ї або родичами, прямо передбачена законом (ч.1 ст.1235 ЦК України).

Коли, куди та як можна оскаржити заповіт?

Ураховуючи, що юридичні наслідки заповіту настають лише після смерті заповідача (особи, яка склала заповіт), його можна оскаржити лише після смерті останнього. Тобто оскарження заповіту до моменту смерті особи, яка його склала, є неможливим.

Крім того, відповідно до ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України оскарження заповіту можливе протягом загального строку позовної давності, тобто протягом 3-х років з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Розгляд питання про оскарження заповіту та прийняття рішення про визнання його недійсним відноситься до компетенції суду.

Отже, у разі відповідної необхідності треба звертатися з позовною заявою про визнання заповіту недійсним до суду. Якщо позов пред’являється до фізичної особи – позовна заява подається до суду за зареєстрованим місцем проживання або перебування такої особи (відповідача); якщо позов стосується нерухомого спадкового майна (наприклад, квартири, будинку, земельної ділянки) – до суду за місцезнаходженням цього майна або його основної частини.

Хто може оскаржити заповіт?

Згідно з ч.2 ст.1257 ЦК України заповіт може бути оскаржений і визнаний недійсним за позовом заінтересованої особи. Законом прямо не визначено, хто відноситься до цієї категорії, проте згідно з судовою практикою заінтересованою особою може визнаватися виключно особа, суб’єктивні спадкові права якої порушені у зв’язку із вчиненням заповіту, а саме: спадкоємець за законом (діти померлої особи, її чоловік чи дружина, батьки, інші родичі, передбачені законом), спадкоємець за іншим заповітом (будь-яка особа, яка була визначена спадкоємцем в інших заповітах), відказоодержувач (особа, на користь якої здійснено заповідальний відказ).

Наслідки недійсності заповіту

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування (тобто відповідно до заповіту не мав би отримати спадок), набуває право на спадкування за законом на загальних підставах. Іншими словами недійсний заповіт не має юридичної сили і спадкування відбувається за правилами, які діють при відсутності заповіту.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.