Система підтримки ветеранів в Україні: системні виклики та шляхи вирішення

Дата публікації: 17.04.2025

Авторка:  Галина Колесник, директорка зі стратегічних комунікацій Мережі правового розвитку

Російсько-українська війна поставила перед державою та суспільством безпрецедентний виклик — створення ефективної системи підтримки ветеранів та їхніх родин. Попри численні ініціативи, прогалини в законодавстві, бюрократичні перешкоди та брак кваліфікованих фахівців залишаються критичними проблемами, що перешкоджають формуванню дієвої моделі соціальної реінтеграції захисників. Про основні барʼєри та можливі шляхи вирішення на прикладі Миколаївської області представники органів державної влади, місцевого самоврядування, ветеранської спільноти та громадських організацій говорили на публічній дискусії в березні 2025 року. Подія відбулась в межах адвокаційної кампанії, яку впроваджує Мережа правового розвитку в співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансування Чеської агенції розвитку.

«Визнання проблеми — це вже добрий результат. Мені імпонує, що від представників влади звучить, що є проблеми. Це перший крок, коли ми приймаємо те, що реально є проблеми, реально є те, що ми можемо покращити. Ветерани — це вже люди з іншою психікою, з іншим баченням цього світу. І ми маємо змінювати своє бачення і стратегічну роботу з ними. Вони вже не будуть як раніше, вони вже нові люди. І нам треба також змінюватись. Готуйтеся — не лише їм треба готуватися до повернення, а й ви готуйтеся, коли вони повернуться, бо це буде виклик також для цивільного населення», — зазначає виконавча директорка Мережі правового розвитку Ольга Настіна.

Законодавчі прогалини та адміністративні бар’єри

Система соціального захисту ветеранів в Україні базується переважно на законі 1993 року, який вже не відповідає сучасним реаліям. Як зазначають експерти, єдиним чинним законодавчим актом залишається цей застарілий документ, решта — лише постанови Кабінету Міністрів.

Більшість норм цього закону вже не мають практичного значення, містячи положення про стаціонарні телефони та кімнати в гуртожитках, що не відповідають актуальним потребам ветеранів. Відсутність базового закону про підтримку ветеранів (який Міністерство лише готує) створює ситуацію, коли працівники на місцях керуються розрізненими документами замість єдиної законодавчої рамки. Підтримка ускладнюється надмірною бюрократичною заплутаністю — до процесу залучено 22 центральні органи влади та 156 нормативно-управлінських актів. Для середньостатистичного спеціаліста розібратися в процедурах роботи з ветеранами практично неможливо через величезну кількість документів та інстанцій. 

Разом із тим відсутня уніфікована система обліку та обміну інформацією. 

Фахівці соціального захисту в громадах скаржаться: «Ми вводимо дані в систему, але не маємо доступу до перегляду. Коли ветеран переїжджає в іншу громаду, ми про це не дізнаємося».

Через це неможливо точно визначити кількість ветеранів у громаді та їхні потреби, що ускладнює планування роботи та розподіл ресурсів.

Міністерство соціальної політики видало наказ №130 щодо щорічного обстеження та аналізу потреб населення, однак на практиці виникають значні труднощі з його реалізацією. Під час проведення кабінетного аналізу різні державні установи (поліція, пенсійний фонд, медицина) виявляють неспроможність надати повну інформацію про населення конкретної громади. Внаслідок децентралізації та реформування адміністративної системи, органи місцевого самоврядування більше не мають прямого доступу до реєстрів пенсійного фонду, статистики та інших важливих інформаційних баз. Через відсутність уніфікованої системи обміну даними та обмеження з боку військкоматів в умовах воєнного часу, фахівці змушені вдаватися до альтернативних методів збору інформації, включаючи створення власних буклетів та особисті зустрічі.

Така система створює хаос, унеможливлює ефективну комунікацію та значно ускладнює отримання необхідної допомоги безпосередньо ветеранами та їхніми родинами.

Бюрократичні перешкоди у доступі до допомоги

Проблеми документального підтвердження

Фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб Березнегуватської громади Володимир Артюшенко піднімає болючу тему документального підтвердження військової служби під час переходу до цивільного життя. Його особистий досвід демонструє глибину проблеми: «Звільняється людина, оформляється на пенсію… Як правило, довідки ці затягуються на місяці», — пояснює Володимир Артюшенко, описуючи системну проблему, з якою стикаються ветерани після демобілізації. 

Саме затримки з отриманням довідок від військових частин стають першим бюрократичним бар’єром між ветераном і його законними виплатами.

Особливо заплутаним виявляється питання обрахування терміну служби — розбіжність між календарними роками та «пільговим» обрахуванням бойового досвіду (рік за три) створює плутанину при оформленні документів. Неузгодженість між різними системами обліку військової служби не тільки ускладнює процес оформлення пенсії, але й створює відчуття несправедливості серед ветеранів, які опиняються в заплутаному нормативному лабіринті після повернення до мирного життя.

Невідповідності породжують замкнене коло — пенсійний фонд посилається на дані військової частини, а військова частина видає документи за своїми внутрішніми процедурами. Також немає прозорого розуміння, хто має вирішувати ці суперечності — військова частина, Міністерство оборони чи уповноважена особа президента з прав ветеранів.

Структурні проблеми надання послуг

«Людина недавно з війни… Він нікому не вірить», — розповідає фахівець із супроводу та демобілізованих осіб Березнегуватської громади Володимир Артюшенко.

На його плечах зараз лежить вирішення комплексних проблем побратимів: від протезування до психологічної підтримки. Без системного підходу в громадах, він змушений використовувати особисті зв’язки — телефонує напряму начмеду госпіталю ветеранів, домовляється про встановлення слухового апарата, сам проводить психологічну «терапію розмовою». Все це — підміна державної системи підтримки особистою ініціативою, коли зв’язок «побратим-побратиму» стає єдиною надійною опорою для людей, які повернулися з війни.

Проблема має просте, але системне коріння — відсутність відповідного фінансування для залучення кваліфікованих спеціалістів. 

«У нас в органах місцевого самоврядування зарплата — це 8 тисяч. Жоден психолог чи реабілітолог на таку зарплату не прийде», — пояснює Володимир Артюшенко, пропонуючи включити військових психологів та реабілітологів до переліку фахівців, що фінансуються через державну субвенцію. 

Така зміна дозволила б не лише мотивувати фахівців працювати з ветеранами, але й створити системний підхід, коли кожен, хто повернувся з фронту, отримує повний спектр необхідної допомоги від кваліфікованих спеціалістів, а не залежить від щасливого випадку чи особистих зв’язків.

Матеріал підготувала Мережа правового розвитку у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансування Чеської агенції розвитку. Висловлені думки, інтерпретації зібраної інформації є виключно позицією авторів та не відображають думки донорів і партнерів проєкту.

Отримайте поглиблену консультацію через чатбот LawLink

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.