Як оформити спадщину: роз’яснює юрист

Дата публікації: 30.11.2018

Як прийняти спадщину за законом та заповітом, куди і які заяви та документи подавати, в які терміни? Докладні роз’яснення щодо процедури оформлення спадщини підготувала Богдана Яворницька – юристка  Кам’янeць-Подільського офісу Мережі правового розвитку при громадській організації «Асоціація юристів м. Кам’янець-Подільського».

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкодавець – це фізична особа, права та обов’язки якої після смерті переходять до інших осіб.
Спадкоємці – це особи, що набувають право на спадщину (особи, які є живими на момент відкриття спадщини, особи, що були зачаті за життя спадкодавця і народилися після відкриття спадщини, а також юридичні особи та держава). Право спадкування тісно пов’язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із засобів набуття права власності.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Проте існують виключення при спадкоємстві. Відповідно до ст. 1219 Цивільного кодексу України не можна успадкувати права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; (це не стосується таких виплат, налічених спадкодавцеві, але не отриманих їм за життя, – вони передаються членам його сім’ї, а у разі відсутності таких – включаються в спадок); права та обов’язки особи як кредитора або боржника.

 Куди подавати заяву про прийняття спадщини

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Право на спадщину відкривається за останнім місцем проживання спадкодавця (населений пункт) або ж, якщо воно невідоме, за місцезнаходженням нерухомого майна (його основної частини).

Якщо за останнім місцем проживання особи діють декілька нотаріусів, то правом вибору фактично наділений той зі спадкоємців, хто першим звернеться з заявою.

Особі, яка бажає звернутися першою до нотаріуса необхідно мати при собі наступні документи:

• Свідоцтво про смерть спадкодавця;
• Документ, що підтверджує останнє місце проживання померлої особи (довідка житлово-експлуатаційної організації, довідка правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця; запис у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідка адресного бюро, довідка райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою).

 Подання заяви про прийняття/відмову в прийнятті спадщини

Особи, які хочуть прийняти спадщину, повинні звернутися з відповідною заявою до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Обов’язок звернення не поширюється:

• на осіб-спадкоємців, які постійно проживали разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (на момент смерті). Такі особи приймають спадщину автоматично, якщо тільки не подали заяву про відмову від спадщини. Доказ спільного проживання – відмітка в паспорті про місце проживання, довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом із цим спадкодавцем;
• на малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб та осіб, дієздатність яких обмежено. Вони також вважаються такими, що прийняли спадщину автоматично, якщо від неї не відмовились.

 Строки подачі документів для прийняття спадщини

Строк прийняття спадщини становить 6 місяців із дня відкриття. Якщо протягом цього терміну спадкоємець не прийме спадщину, він втрачає право на її прийняття.

Якщо спадкоємець проживав (був зареєстрований) зі спадкодавцем за однією адресою, вважається, що він автоматично прийняв спадщину, якщо не подав заяву про відмову від спадщини. Втім, якщо до складу спадщини входить нерухоме майно все одно доведеться подати заяву для переоформлення документів. В іншому разі спадкоємець не зможе надалі ним розпоряджатися. Варто зауважити, що в такому випадку заяву можна подати навіть після закінчення 6-місячного терміну.

Як діяти, якщо пропущено строк для прийняття спадщини

Вийти із ситуації можна двома шляхами:

1. Отримати письмову згоду інших спадкоємців і подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу.
2. Подати позов до суду. Необхідно буде пояснити, чому ви пропустили термін. Якщо суд визнає такі причини поважними, то продовжить строки.

Відповідно до частини З статті 1272 Цивільного кодексу України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Отже, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.

До можливих поважних причин можна віднести наступні:

• тривалу хворобу, що обмежує можливість пересування;
• довгострокове відрядження;
• знаходження в місцях позбавлення волі;
• незнання про те, що родич помер (наприклад, вам не повідомили про це інші родичі);
• необізнаності спадкоємця про наявність заповіту (повідомлення про смерть спадкодавця не публікувались у регіональній пресі).

Чинне законодавство не містить виключеного переліку таких поважних причин фактично ставлячи поняття оцінки такої поважності на розсуд суду. Проте постійне проживання за кордоном не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Оскільки цe нe пов’язано з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин.

У разі ненадання належних та допустимих доказів того, що з відповідного проміжку часу спадкоємцю не було відомо про смерть спадкодавця, а також доказів того, що проживання за межами України в указаний період було пов’язано з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Водночас пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку.

Незнання про те, що подати заяву потрібно було в 6-місячний термін, поважною причиною не вважається. Якщо суд продовжить термін для подачі заяви, ви подаєте заяву разом з копією рішення суду нотаріусу. Далі в загальному порядку відбувається оформлення спадщини.

Прийняття спадщини за законом

Згідно з Цивільним кодексом, існує черговість спадкування, пов’язана зі ступенем споріднення, за якою претендентами на майно можуть бути спадкоємці кількох черг. Особливість черговості полягає в тому, що поки існує хоча б один спадкоємець попередньої черги, спадкоємцям наступної черги можна ні на що не розраховувати.

Всього існує п’ять черг спадкоємців за законом.

• Перша черга включає: батьків, другого з подружжя (йдеться тільки про офіційно зареєстрований шлюб) і дітей. Що стосується дітей, то не має значення, від якого вони шлюбу. Головне, щоб у їхніх свідоцтвах про народження спадкодавець був записаний як батько.
• У другу чергу успадковують рідні брати/сестри, дід/баба спадкодавця.
• У третю чергу входять рідні тітка й дядько.
• У четверту чергу право успадкування мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше п’яти років до відкриття спадщини.
• Нарешті, п’ята черга – це всі інші спадкоємці: племінники, троюрідні онуки та інші близькі особи. У цю ж чергу входять особи, які перебували на утриманні спадкодавця і не були членами його сім’ї.

Особами на утриманні вважаються неповнолітні та непрацездатні (пенсіонери та інваліди), які отримували від спадкодавця матеріальну допомогу не менш як п’ять років, і це було єдиним засобом їх існування.

Пріоритет належить найближчим людям померлого – дружині, дітям, батькам. Їм оформлення спадщини здійснити найпростіше. Однак закон захищає інтереси й інших категорій родичів – тіток, дядьків, прабабусь, прадідусів, племінників, двоюрідних братів та сестер.

Також при укладенні договорів дарування та при оформленні спадщини спадкоємцями першого та другого ступеня споріднення (батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі усиновлені) вартість майна оподатковується за нульовою ставкою, тому документи про оціночну вартість майна не повинні вимагатися нотаріусом.

Прийняття спадщини за заповітом

Зазвичай оформлення спадщини за заповітом проводиться у нотаріуса за місцем проживання спадкодавця. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт, а також у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Окрім цього, спадкодавець може заповісти своє майно не тільки родичам, а й конкретним організаціям або державі.

Право на обов’язкову частку у спадщині відповідно до ст. 1241 Цивільного кодексу України

Перелік таких осіб, визначений вищевказаною статтею Цивільного кодексу України, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До цього переліку входять лише особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини.

Малолітніми є особи, що не досягли 14-ти років, неповнолітніми є особи, що не досягли 18-ти років. Непрацездатними вважаються жінки, які досягли 55 років та чоловіки – 60 років; інваліди І, ІІ, ІІІ груп, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

Неповнолітні особи, які набули повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у тому разі, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також неповнолітня особа, яка записана матір’ю або батьком дитини) також мають право на обов’язкову частку, якщо на час відкриття спадщини не досягли вісімнадцяти років, оскільки вони продовжують належати до категорії неповнолітніх.

Продовження особою трудової діяльності після досягнення загального пенсійного віку не позбавляє права на обов’язкову частку у спадщині. Однак, вихід на пенсію на пільгових підставах права на обов’язкову частку у спадщині не дає.

Обов’язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту.

Право на обов’язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. Але, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, то вони вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

У встановлених законом випадках суд, з урахуванням відносин між спадкоємцями, що мають право на обов’язкову частку (а також за інших обставин, що мають істотне значення), може зменшити її розмір. Це може бути, наприклад, коли здійснення права на обов’язкову частку у спадщині перешкоджає можливості передати спадкоємцеві за заповітом майно, яким спадкоємець, що має право на обов’язкову частку, за життя спадкодавця не користувався, а спадкоємець за заповітом використовував його для проживання (будинок чи інше житлове приміщення). Можуть бути враховані відносини між спадкоємцями і спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інші обставини, які мають істотне значення (наприклад, майновий стан спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині).

Для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині важливим є визначення кола осіб, які б могли спадкувати за законом у разі відсутності заповіту, та визначення складу майна, з якого складається спадщина.

Визначається дійсна вартість спадкового майна як заповідана, так і не заповідана, з урахуванням усіх спадкоємців за законом, які були б закликані до спадкування (у тому числі спадкоємців за правом представлення на частку їх рідних, які б мали бути спадкоємцями за законом, але померли до часу відкриття спадщини).

Для встановлення всієї спадкової маси в повному обсязі спадкоємець, який має право на обов’язкову частку, вправі звернутись до нотаріуса із заявою про вжиття заходів до охорони спадкового майна.

До обов’язкової частки зараховується все, що особа, яка має право на таку частку, отримує зі спадщини за будь-якою підставою: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість встановленого на її користь заповідального відказу, банківський вклад, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Спадкоємці інших черг, а також онуки і правнуки спадкодавця, батьки яких померли до відкриття спадщини, не мають права на обов’язкову частку при спадкуванні за заповітом. Наприклад, якщо громадянин складе заповіт на користь будь-якої особи, а на момент відкриття спадщини буде встановлено, що у спадкодавця є непрацездатний брат, то все майно успадкує спадкоємець за заповітом, оскільки брат права на обов’язкову частку не має.

Позбавлення права на обов’язкову частку в спадщині закон не передбачає.

Спадкоємець може відмовитись від отримання свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку, подавши до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву.

Якщо спадкоємець, який має право на обов’язкову частку у спадщині, не прийме спадкове майно у встановлений законом строк чи відмовиться від спадщини, майно успадковується спадкоємцями за заповітом.

Обов’язкова частка визначається шляхом визнання права за спадкоємцем на ідеальну частку спадщини чи виділенням йому при розділі визначених речей із спадкової маси. Якщо заповідається не все майно, обов’язкова частка виділяється, в першу чергу, за рахунок не заповіданої частини, а при її недостатності – за рахунок заповіданої.

Якщо спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов’язковій або більша, то правила статті 1241 Цивільного кодексу України не застосовуються.

P.S. Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

 

 

 

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.