Спори за участі земельних комісій

Дата публікації: 06.03.2019

Що таке земельні спори, якими є процедура їх розгляду, якими законами слід керуватися у їх вирішенні. Яких типових помилок, що порушують права та законні інтереси громадян, припускаються органи місцевого самоврядування в особі земельних комісій при вирішенні земельних спорів. Про все це – у консультації юристки Першого громадського центру правосуддя на Харківщині* Маргарити Лихачової (на фото). Матеріал** цінний зокрема тим, що містить реальні приклади з правової практики та коментарі до наведених справ.

Відповідно до статті 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо:

• меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян;
• додержання громадянами правил добросусідства;
• спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Чинним Земельним кодексом України процедура розгляду земельних спорів регламентована недостатньо. Зокрема, таку процедуру визначають декілька положень ст. 159 Земельного кодексу України. Зазначена стаття встановлює такий порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Земельні спори розглядаються органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у тижневий строк з дня подання заяви.

Земельні спори розглядаються за участі зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання, розгляд спору переноситься.Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин. Відсутність однієї із сторін без поважних причин при повторному розгляді земельного спору не зупиняє його розгляд і прийняття рішення.

У рішенні органу місцевого самоврядування визначається порядок його виконання.

Рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття.

Але ці положення в сукупності не дають змоги уявити порядок розгляду земельного спору навіть в загальних рисах. Проте, незважаючи на відсутність чіткої регламентації розгляду земельних спорів, на практиці, зазвичай земельні спори розглядаються за процедурою, яка складається з п’яти стадій:

1. Порушення земельного спору;
2. Підготовка до його розгляду;
3. Розгляд та розв’язання земельного спору;
4. Виконання рішення;
5. Оскарження рішення щодо земельного спору.

У статті 160 Земельного кодексу України зазначені права і обов’язки сторін при розгляді земельних спорів. Так сторони, які беруть участь у земельному спорі, мають право знайомитися з матеріалами щодо цього спору, робити з них виписки, брати участь у розгляді земельного спору, подавати документи та інші докази, порушувати клопотання, давати усні і письмові пояснення, заперечувати проти клопотань та доказів іншої сторони, одержувати копію рішення щодо земельного спору, і в разі незгоди з цим рішенням оскаржувати його.

Щодо виконання рішень органів місцевого самоврядування, у статті 161 Земельного кодексу України зазначається, що  виконання рішення щодо земельних спорів здійснюється органом, який прийняв це рішення. Рішення вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження рішень у суді призупиняє їх виконання.

При виконанні своїх повноважень органи місцевого самоврядування в особі земельних комісій допускають багато помилок, що порушують права та законні інтереси громадян. Зазначмо  деякі типові порушення.

Розгляд земельного спору без присутності осіб

З огляду на судову практику, розгляд земельного спору земельними комісіями без присутності осіб є дуже поширеним порушенням. Хоча земельним законодавством чітко визначено, що земельні спори розглядаються за участі зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Земельні комісії дуже часто нехтують своїм обов’язком щодо повідомлення зацікавлених сторін про розгляд земельного спору, що унеможливлює здійснення сторонами спору своїх прав та обов’язків, що надані їм статтею 160 Земельного кодексу України.

При оскарженні рішення комісії до суду, суд зазвичай становлю порушення статей  159 та 160 Земельного кодексу України та визнає рішення протиправним та скасовує його.

Як приклад можна розглянути рішення Луганського окружного адміністративного суду за справою № 1240/2050/18 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/76267048).

Позивачка звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Кремінської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням виконавчого комітету Кремінської міської ради № 169 «Про встановлення межі між присадибними ділянками громадянки», затверджено межу між присадибними ділянками «за фактичним користуванням присадибних ділянок існуючої огорожі» для проведення робіт із землеустрою та оформлення права власності на земельні ділянки. Позивачка не згодна з прийнятим рішенням відповідача з огляду на те, що в порушення вимог ст. 159 Земельного кодексу України її як заінтересовану особу не було проінформовано про дату та час розгляду питання щодо встановлення межі між її присадибною ділянкою та суміжною присадибною ділянкою, що призвело до порушення її права на участь у прийнятті рішення.

При розгляді цієї справи судом було встановлено, що доказів того, що про дату та час розгляду її заяви щодо вирішення земельного спору повідомлялося, відповідачем не надано. Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що такі докази у виконавчого комітету Кремінської міської ради відсутні.

Судом встановлено, що на адресу позивачки відповідачем було направлено листа, яким заявницю повідомлено про те, що на черговому засіданні виконавчого комітету міської ради буде розглянуто її звернення та буде затверджена межа між присадибними ділянками з урахуванням пропозицій, наданих комісією. Про прийняте рішення виконавчого комітету міської ради буде додатково повідомлено.

З аналізу змісту вказаного повідомлення суд дійшов висновку, що відповідач взагалі не мав наміру запрошувати позивачку для участі у розгляді її заяви, оскільки, зазначив, що її буде повідомлено лише про прийняте рішення.

З огляду на наведене, суд встановив факт порушення  статей 159 та 160 Земельного кодексу України, та прийняв рішення визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Кремінської міської ради № 169 «Про встановлення межі між присадибними ділянками громадянки».

Необґрунтована відмова у вирішенні спору

 Як свідчить судова практика, дуже поширеним порушенням з боку органів місцевого самоврядування є неправомірна відмова у вирішені  земельного спору в порядку, що передбачений статтями 158, 159 Земельного кодексу України. Така відмова зазвичай є необґрунтованою та такою, що порушує права осіб на вирішення такого спору земельною комісією, а не в судовому порядку.  Зазвичай при оскарженні такої відмови, суд якщо встановлює що відмова була необґрунтованою та незаконною, приймає рішення про зобов’язання органів місцевого самоврядування в особі земельних комісій вирішити земельний спір.

Для підтвердження цієї позиції можна навести рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області по справі № 130/2823/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71808791)

Позивач подав заяву на ім’я Станіславчицького сільського голови з проханням утворити и відповідну комісію та вирішити земельний спір стосовно меж його земельної ділянки та його сусіда, оскільки за рішення Станіславчицької сільської ради Жмеринського району №41 від 08.12.1976 року, йому надано земельну ділянку під будівництво будинку. Забудова будинку дозволена рішенням цієї ж сільської ради №189 від 09.06.1977 року. 18.04.1991 року було отримано свідоцтво на право особистої власності на вказаний жилий будинок. Відстань від його будинку до межі сусідньої ділянки – 2 м. На початку 2014 року позивач почав виготовляти документи для приватизації земельної ділянки, що надана йому в користування і лише тепер дізнався, що його сусід у 2003 році без згоди та підпису позивача приватизував свою земельну ділянку та частину ділянки позивача. При зверненні до Станславчицької сільської ради для створення відповідної комісії для вирішення спору, 27.10.2017 року позивач отримав відповідь, що вирішувати вказаний земельний спір та створювати комісію сільська рада не буде, оскільки цей спір  не може бути вирішено сільською радою. Аргумент: земельна ділянка сусіда знаходиться у його приватній власності, а тому роботи щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок та закріплення їх межовими знаками проводяться суб’єктами господарювання, як володіють необхідним технічним та технологічним забезпеченням та мають у своєму складі сертифікованих інженерів.

З цього приводу суд зазначив, що діючим законодавством передбачений порядок вирішення вказаного земельного спору між позивачем та власником сусідньої ділянки, який врегульовано статтями 158-160 Земельного кодексу України.

У встановленому порядку позивач звернувся у виконавчий комітет Станіслачицької сільської ради із заявою на ім’я сільського голови. Вказану заяву мали передати на розгляд до комісії з земельних питань. Результати комісії оформлюються відповідним протоколом, у якому фіксуються, крім іншого, обставини, встановлені при розгляді та пропозиції щодо рішення земельного спору. Вказаний протокол розглядається на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради, яка приймає рішення щодо вирішення спору, в якому обов’язково зазначається порядок його виконання. Рішення органу місцевого самоврядування вступає в законну силу з моменту його прийняття. У випадку делегування сільською, селищною, міською радою повноважень щодо розгляду земельного спору виконавчим органом цієї ради, рішення приймається останніми відповідно до затвердженого порядку. У подальшому рішення передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття. У випадку незгоди з ним воно може бути оскаржене в судовому порядку.

На підставі наведеного суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки встановлено, що відповідачами був порушений порядок вирішення вказаного земельного спору між позивачем та власником сусідньої ділянки, який належить до компетенції вказаних суб’єктів владних повноважень, а відповідь відповідача про неможливість вирішення цього спору є протиправною.

Суд визнав протиправну бездіяльність сільського голови та виконавчого комітету сільської ради та зобов’язав створити відповідну комісію для визначення, розгляду та вирішення спору меж земельних ділянок.

Незаконна відмова у вирішенні спору у зв’язку з неправильним застосування норм матеріального права

 Разом із вищезазначеною помилкою поширеною також є відмова земельних комісій у врегулюванні спору, пов’язана з тим, що органи місцевого самоврядування неправильно тлумачать норми земельного законодавства.

Як приклад  в даному випадку можна навести постанову Михайлівського районного суду Запорізької області по справі № 321/210/15-а  (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43128424).

Позивачка у приватній власності має земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства. У зв’язку з тим, що її троє сусідів систематично порушують правила добросусідства, 19 грудня 2014 року вона звернулася із заявою про вирішення земельного спору до Михайлівської селищної ради. Наприкінці січня 2015 року отримала листа про те, що спеціалісти селищної провели перевірку фактів, викладених у її заяві. За змістом вказаного листа порушень з боку двох її сусідів не виявлено, жінці рекомендовано  звернутися у землевпорядну організацію та вирішити питання щодо встановлення меж земельної ділянки. У зв’язку з чим, що позивачка просить суд визнати неправомірною бездіяльність Михайлівської селищної ради стосовно розгляду її заяви про вирішення земельного спору від 19 грудня 2014 року та зобов’язати відповідача розглянути її заяву в порядку розгляду земельних спорів органами самоврядування, передбаченого ст. ст. 159-161 ЗК України.

Представник відповідачки в судовому засіданні був проти задоволення позову та пояснив, що Михайлівська селищна рада розглянула заяву позивача у відповідності до Закону України “Про звернення громадян” та надав обґрунтовану відповідь. Зазначив, що заяву позивача комісія з земельних спорів не розглядала у порядку, передбаченому ст. 158-161 ЗК України, оскільки справа не стосувалася земельних ділянок, суміжних з ділянкою позивачки, а правила добросусідства поширюються лише на землекористувачів суміжних земельних ділянок.

Але прийняти його доводи суд не може, оскільки згідно з нормами Земельного кодексу України, правила добросусідства стосуються саме сусідніх землевласників та землекористувачів, а не лише суміжних (як стверджував представник відповідача) – тобто всіх, чия діяльність може негативно вплинути на інші земельні ділянки. З наданих позивачем доказів: зведеного кадастрового плану, польового абрису, кадастрового плану, акту визначення та погодження меж вбачається, що земельна ділянка позивача дійсно знаходиться по сусідству із земельними ділянками. Вказану обставина не заперечував також представник відповідачки. Таким чином заява повивача щодо порушення правил добросусідства мала бути вирішена органом місцевого самоврядування в порядку, передбаченому ст. 158-161 Земельного кодексу України.

Проте в порушення вищезазначених вимог Закону заява позивачки взагалі не була передана комісії з вирішення земельних спорів, хоча вирішення земельного спору щодо додержання правил добросусідства за заявою позивача є компетенцією виконавчого комітету Михайлівської селищної ради, при якій створено цю комісію. Заява позивача мала бути розглянута в строки та в порядку, передбаченому Законами України «Про звернення громадян», «Про місцеве самоврядування». За її заявою мало бути прийняте рішення за результатом розгляду відповідно до чинного законодавства. Натомість позивачці було надано лише лист від 19 січня 2015 року, в якому, на думку суду, у довільній формі описано ситуацію, без належного обґрунтування та посилання на докази. З його змісту не вбачається, на підставі яких даних були зроблені відповідні висновки, тобто жодного рішення за заявою позивача фактично прийнято не було, спір не вирішено.

Таким чином відповідач не розглянув заяву позивача в передбаченому законом порядку та не прийняв за результатом розгляду рішення у встановлений законом строк, чим порушив право відповідача на розгляд його звернення.

Вихід за межі повноважень

При здійсненні своєї діяльності постійно діючі комісії при прийняті рішень дуже часто виходять за межі своїх повноважень, що стає підставою для визнання протиправними та скасування таких рішень судом. Слід також зазначити, що зазвичай прийняття протиправних рішень, які не входять  до повноважень земельних комісій, супроводжуються порушенням процедури прийняття рішень прі вирішні земельних спорів, що відносяться до їх компетенції.

Свідченням такого порушення є рішення Вінницького окружного адміністративний суду по справі № 132/97/17  (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73702944)

Позивач у даній справі просить визнати протиправним та скасувати рішення постійно діючої узгоджувальної комісії по вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вказаним рішенням регіональній філії Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру” дозволено виготовлення свідоцтв на право власності на земельні ділянки без підпису акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання із сусіднім землекористувачем.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає, що формою діяльності узгоджувальної комісії є засідання; основним документом, який створює комісія, є протокол. За результатами розгляду спорів щодо меж земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, додержання громадянами правил добросусідства узгоджувальна комісія готую своє рішення на підставі протоколу. Рішення узгоджувальної комісії не є підставою для прийняття міською радою рішень, які відносяться до її відання, в тому числі з приводу регулювання земельних відносин.

Матеріали справи свідчать, що рішення № 12 від 23.12.2016 року постійно діючою узгоджувальною комісією з вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради, яким дозволено Державному підприємству “Центр Державного земельного кадастру” виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), без підпису акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання із двома сусіднім землекористувачем, прийняте на підставі протоколу.

Отже, питання надання дозволу Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру” на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) під час засідання узгоджувальної комісії не розглядалося. Відтак, рішення № 12 від 23.12.2016 року постійно діючою узгоджувальною комісією з вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради прийнято узгоджувальною комісією протиправно та не в межах наданих повноважень.

Разом із тим, визначаючись щодо вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного рішення, суд зазначає наступне.

Постійно діюча узгоджувальна комісія є органом Калинівської міської ради, який діє протягом терміну її повноважень, у своїй діяльності керується рішеннями міської ради. Тобто оскаржуване рішення не є рішенням суб’єкта владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що протокол та рішення № 12 від 23.12.2016 року постійно діючої узгоджувальної комісії з вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради, затверджені рішенням Калинівської міської ради № 13 від 20.01.2017 року.

Надавши правову оцінку всім обставинам справи, суд з метою захисту прав та інтересів позивача вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов шляхом визнання протиправним та скасування рішення Калинівської міської ради від 20.01.2017 року № 13 в частині затвердження протоколу та рішення № 12 від 23.12.2016 року постійно діючої узгоджувальної комісії з вибору земельних ділянок для суспільних потреб, будівництва житлових будинків, розміщення малих архітектурних форм та розгляду земельних спорів виконавчого комітету Калинівської міської ради.

Порушення строків

Ще одною типовою помилкою, що вчиняється органами місцевого самоврядування, зокрема комісіями з вирішення земельних спорів і дуже часто зустрічається у судовій практиці є порушення тижневого строку, що починає свій перебіг із дня подання заяви (ч.1 ст. 159 Земельного кодексу).

Зразком такого порушення можна розглянути рішення Львівського окружного адміністративного суду по справі № 448/1666/17  (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/74640437 ). Окрім порушення строків, у згаданій справі розглядалась необґрунтована відмова у вирішенні земельного спору.

Позивач є власником житлового будинку. Протягом тривалого часу між позивачем та власником суміжного будинковолодіння  не вирішено спір про встановлення спільної межі. Межі не встановлено ні за спільною згодою землекористувачів, ні за рішенням органу місцевого самоврядування.

16.08.2017 року позивач звернувся до Мостиської міської ради Львівської області з письмовою заявою, в якій просив визначити та встановити межі між земельними ділянками будинковолодінь; скласти та затвердити схему визначення меж між земельними ділянками; встановити межові знаки між земельними, з врахуванням єдиного можливого варіанту проведення межі, запропонованого судовим експертом згідно з висновком від 22.01.2015 року № 004/15.

17.10.2017 року в Мостиській міській раді Львівської області позивач отримав відповідь від 17.10.2017 року № 02-20/М-906/2, якою його повідомлено: враховуючи те, що він використав своє право на безоплатну передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Пісок, його заява щодо визначення встановлення меж земельної ділянки та встановлення межових знаків на земельній ділянці в с. Берегове  розгляду не підлягає.

Позивач вважає, що в порушення вимог п. 34 ст. 26, ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 3 ст. 158 Земельного кодексу України, відповідач надав відповідь не по суті поданого звернення та здійснив підміну понять. Відмова є поверхневою та необґрунтованою, надана з порушенням вимог законодавства України.

З цього приводу суд констатує, що позивачем було реалізовано його право на звернення до Мостиської міської ради Львівської області із заявою про вирішення земельного спору, а саме встановлення спільної межі між земельними ділянками будинковолодінь. Водночас Мостиською міською радою Львівської області при розгляді заяви позивача від 16.08.2017 року, яку 21.08.2017 року зареєстровано за № М-906, не було виконано вимог статей 158-160 ЗК України та статей 26, 59 Закону № 280/97-ВР.

Відповідь Мостиської міської ради Львівської області 17.10.2017 року за вих. № 02-20/М-906/2 суд вважає необґрунтованою, наданою не по суті розгляду поставлених позивачем у заяві від 16.08.2017 року питань та з порушенням строків розгляду такої заяви. Вказаною відповіддю позивачу фактично відмовлено у розгляді його заяви, проте, в порушення вимог Закону № 393/96-ВР, не наведено мотивів такої відмови з посиланням на відповідні статті Закону, не роз’яснено порядок оскарження прийнятого рішення.

Суд у даній справі визнав протиправною відмову Мостиської міської ради Львівської області та зобов`язав прийняти за результатом її розгляду відповідне рішення.

 Невиконання рішень

Невиконання рішень органами місцевого самоврядування – також доволі поширене явище. При цьому рішення, які приймаються, хоча і відповідають закону, але не можуть бути належним чином бути реалізовані у зв’язку з бездіяльність органів, що їх приймають. Зазвичай суд визнає таку бездіяльність необґрунтованою та такою що порушує права та законні інтереси громадян, які звернулися із заявою для вирішення земельного спору.

Для підтвердження наявності таких помилок, допущених органами місцевого самоврядування, як приклад можна зазначити рішення Тростянецького районного суду Вінницької області по справі № 147/72/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73957089).

Позивачкою зазначено, що її мати, будучи власницею житлового будинку, землекористувачкою земельної ділянки біля будинку, звернулася до відповідача з заявою про надання згоди на розробку технічної документації, що посвідчує право на земельну ділянку в квітні 2007 року. Тростянецька селищна рада своїм рішенням надала згоду на розробку технічної документації.

У 2007 році встановити межові знак між земельними ділянками позивача та сусіда не виявилось можливим, про що складено акт адмінкомісії від 10.05.2007 року.

26.05.2010 року сусід подав заяву до Тростянецької селищної ради для встановлення межових знаків, членами комісії в присутності обох сторін встановлено та закріплено металевими кілками суміжну межу між земельними ділянками. Рішенням 31-ої позачергової сесії 5 скликання 09.07.2010 року №543 затверджено протокол депутатської комісії від 26.05.2010 року «Про встановлення межових знаків між земельною ділянкою»

У зв’язку з хворобою мати позивача не приватизувала земельну ділянку та 03.01.2013 року померла. Позивач як спадкоємець першої черги за законом оформила права на спадкове майно, в тому числі і на житловий будинок.

12.04.2016 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, у якій зазначила, що сусід самовільно зайняв частину земельної ділянки, якою вона користується. Потім 25.10.2016 року позивачка подала ще дві заяви до Тростянецької селищної ради, в яких зазначено, що сусід самовільно 12.04.2016 року порушив межові знаки, які були встановлені узгоджувальною комісією від 26.05.2010 року. Комісія склала акти від 22.04.2016 року та 04.11.2016 року, в яких встановлено, що сусід не погоджується із межовими знаками, встановленими 26.05.2010 року, тому комісія рекомендує дане питання вирішувати в судовому порядку. Аналогічну відповідь надано і на заяву від 29.11.2016 року.

Суд зазначає, що відповідно до п. 4.1. Розділу IV Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 р., відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відповідно до п. 4.2. Інструкції, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились.

Таким чином, оскільки межові знаки між земельною ділянкою позивача та земельною ділянкою третьої особи були встановлені ще у 2010 році, Тростянецька селищна рада після звернення позивача з заявою при вирішенні даного питання повинна була відновити раніше встановлені межові знаки, при цьому усі підстави для цього були, оскільки наявні розміри відстаней встановлених межових знаків за Актом від межових знаків до будівель. Однак свої функції відповідач не виконав, що призвело до неможливості реалізації прав позивача.

Отже адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Відповідач не надав суду беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності підстав відмови в розгляді заяв позивача та відновлені встановлених в 2010 році межових знаків, а тому вимоги позивача підлягають задоволенню. Тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

*Громадський центр правосуддя на Харківщині сформований на базі Чугуївського офісу Мережі правового розвитку при Чугуївській правозахисній групі. Він знаходиться за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Музейна, 16а. Центр був створений для полегшення доступу людей до правосуддя, адміністративних та соціальних послуг, послуг з надання правової допомоги й альтернативного вирішення  спорів. Центр надає допомогу у створенні програми громадської просвіти та підвищенні обізнаності громадян щодо прав, правової допомоги, функціонування судової системи та сектору юстиції.

P.S. Проект “Перший громадський центр правосуддя на Харківщині” впроваджується ГС “Мережа правового розвитку” за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнардного розвитку (USAID) в рамках Програми “Нове правосуддя”.

**Посилання на інші консультації з цієї серії:

Як уникнути порушень прав військовослужбовців

Які правопорушення допускають органи опіки та піклування

 

 

 

 

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.