Партисипативний дизайн або «спільнотворення»

Дата публікації: 21.01.2020

Автор: Євген Полтенко, виконавчий директор Мережі правового розвитку

Оскільки організації громадянського суспільства у своїй діяльності все більше переймають інноваційні підходи, які в своїй основі є дизайнерськими, важливо повноцінно користатися можливостями дизайну, орієнтованого на людину. Взаємодія проєктних команд із кінцевими вигодонабувачами проєктного продукту часто обмежується лише фазами дослідження на початковому етапі та оцінки вже отриманого результату. Тоді як робота між цими фазами, яка передбачає формування ідей та способів їх реалізації, залишається прерогативою проєктної команди. У такому разі ми втрачаємо можливість виявити цінні, орієнтовані на користувача проєктного продукту, рішення.

«Якби мені дали одну годину, щоб врятувати планету, я б витратив 59 хвилин на визначення проблеми і одну хвилину на її вирішення»

Альберт Ейнштейн

Ми всі у певній мірі дизайнери. Адже дизайнер — це той, хто ухвалює рішення, які впливають на інших. Рішення, які ми ухвалюємо щодня — це дизайнерські рішення. Якщо ми навіть ухвалюємо їх усвідомлено, ми можемо ненавмисно відтворити у них свої упередження, стереотипи.

Останнім часом у громадському секторі все більшої поширеності набуває підхід дизайнерського мислення (design thinking). Дизайнерське мислення — це творчий процес вирішення проблем для створення інновацій, орієнтованих на людину. Це процес, який допомагає розробляти проєкти, програми, послуги, політики, продукти тощо.

Дизайн може створювати дисбаланс впливу. Між дизайнером та людьми, для яких створюється продукт, існує динаміка впливу, яка передбачає, хто є експертом, а хто ні, кому дозволено приймати важливі рішення, а кому ні. Іноді це перетворюється у дизайн для дизайну, замість дизайну разом з користувачами продукту, залишаючи їх поза процесом ухвалення важливих рішень.

Дизайн може бути неінклюзивним. Ми звертаємося до громад, вибудовуємо стосунки, просимо людей поділитися вразливими та часом болючими історіями. Потім за зачиненими дверима ухвалюємо без них рішення про те, що є їхніми «справжніми» проблемами та як їх вирішити.

Дизайн може створювати короткострокові результати, забуваючи про довгострокову сталість. Ми часто надаємо пріоритет вражаючому результату проєкту зараз, часто забуваючи про довгострокову перспективу. Що буде, якщо цей результат раптом дасть збій? Якщо система зміниться і це рішення більше не працюватиме? Чи дійсно ми зробили все, щоб підтримати громаду у забезпеченні сталості продукту?

Дизайн може дискримінувати. Ми іноді ігноруємо системний расизм, гомофобію тощо. Ми проєктуємо, часто не розуміючи, як системи історично були запрограмовані на пригнічення інших. Ми не можемо створити сприятливі умови для співпричетності, завдаючи шкоди. Що робити, якщо ми не маємо права на помилку? Кому ми завдаємо шкоди, не питаючи дозволу?

Має бути кращий спосіб для дизайну. Саме час для того, щоб «передизайнувати» дизайн.

Коли ви починаєте шукати рішення в соціальній сфері, багато з них можуть створити лише ті люди, на яких орієнтована ваша діяльність.

Партисипативний дизайн — це підхід до дизайну (проєктування), який залучає цільові аудиторії (користувачів очікуваного продукту або результату) до основних процесів проєктування. Також партисипативний дизайн відомий як «спільне творення» або «спільний дизайн». Він охоплює методи, корисні як для початкового, так і для всіх наступних етапів реалізації проєкту, коли кінцеві користувачі продукту, послуги чи методики беруть активну участь у спільній розробці рішень для себе. Це підхід до дизайну, який запрошує всі зацікавлені сторони (наприклад, споживачів, службовців, партнерів, мешканців) до процесу проєктування для кращого розуміння, задоволення та інколи передбачення їх потреб.

Партисипативний дизайн використовується у різних сферах та масштабах. Хтось розглядає цей підхід у політичному вимірі, для розширення можливостей користувачів та демократизації. Для інших це спосіб створення інновацій та обмеження дизайнерського впливу. У скандинавських країнах впродовж 1960-х та 1970-х років партисипативний дизайн активно використовувався у співпраці з профспілками.

Чим не є партисипативний дизайн:

– способом «змусити наших користувачів зробити нашу роботу за нас»

– єдино можливим методом або інструментом вирішення проблем

– жорстко регламентованим процесом

– панацеєю

Спектр участі громадськості

Переваги партисипативного дизайну:

· Більша ефективність рішення, а відтак — більша задоволеність громади

· Більша співпричетність громади, а, отже, більша сталість результатів

· Менший час розробки

· Залученість та освіта членів громади як побічні результати

· Швидке розповсюдження та простота адаптації

· Поліпшення стосунків із громадою

· Поглиблене взаєморозуміння та навчання

· «Їх ідеї є більш інноваційними (оригінальними) і краще відповідають потребам користувачів (більш цінними), ніж ідеї, створені професійними розробниками»

· «Цей підхід ґрунтується на переконанні, що всі люди мають схильність до творчості, та, що користувачі, як експерти власного досвіду, можуть запропонувати різні точки зору для натхнення напряму дизайну та інновацій»

· Британський медичний журнал «Cottam and Leadbeater» у 2004 заявив, що «ключовим фактором успішного партнерства лікаря та пацієнта є визнання того, що пацієнти теж є експертами» — експертами у своїх досвіді, соціальних обставинах, звичках та поведінці, ставленні до ризику, цінностях та уподобаннях. Ці обидва типи знань є необхідними для спільного проєктування

Методи практичного застосування партисипативного дизайну

Колажі

Використовуються для виявлення емоцій, почуттів чи очікувань. Вони є абстрактними за своєю природою і дозволяють людям виразити себе через образи та слова, які стосуються того, як вони передбачають поточний чи майбутній досвід. Роздрукуйте зображення або слова та забезпечте учасників матеріалами для створення колажу. Це можна зробити як окремо кожним учасником або ж у групах.

Мапи або моделі

Мапи та моделі можуть бути великими або маленькими, простими або складними, дво- або тривимірними. Їх можна створити за допомогою паперу та ручок, піску, землі, паличок, каміння, листя та різноманітних інших матеріалів. Вони можуть бути дуже потужною формою самовираження, розповісти багато про життя людей та те, як вони бачать світ навколо себе. Ви можете створювати мапи абстрактних понять, подій, процесів, процедур, досвіду чи систем.

Мапування зацікавлених сторін (стейкголдерів)

У невеликій групі або окремо кожним учасником, використовуючи «мозковий штурм», візуально складіть мапу всіх зацікавлених сторін (стейкголдерів) у системі, яка впливає на ту проблему, що ви хочете вирішити. До зацікавлених сторін можна віднести людей та установи. Визначивши їх, намалюйте зв’язки між ними. Хто є вашими союзниками? Хто перебуває у опозиції до вас? Виділіть тих, хто має найбільший вплив та почніть обговорювати, хто з них може бути цілями ваших зусиль.

Визначення проблеми

Надайте групі чи окремим учасникам розпливчастий опис проблеми, яку ви хочете вирішити. Запропонуйте їм описати всі причини, через які, як вони вважають, ця проблема виникає, а потім — власними словами описати визначення проблеми. Якщо вправа відбувається у групі, можна додатково обговорити відмінності та схожість запропонованих визначень.

Дошка історій

Дошка історій — це спосіб розповісти історію, використовуючи зображення та слова, нагадує послідовність картинок у коміксах. Ви можете підготувати для учасників порожні шаблони та матеріали для малювання (в т.ч. колекції значків, зображень та символів). Залежно від стадії проєкту та дослідницьких питань, дошки історій можуть пропонуватися уже з кількома заздалегідь визначеними елементами. Наприклад, дизайнери можуть проілюструвати деякі етапи, але учасникам потрібно додати розмови та текстові пояснення у кожен слот, або навпаки. Також можна попросити учасників намалювати послідовність досвіду чи події.

«Мозковий штурм»

«Бодістормінг»: учасники розігрують сценки, щоб передати ідеї та визначати, як вони працюють

Індивідуальна робота: кожен учасник записує кілька ідей, якими потім ділиться з групою, група доповнює свої ідеї.

Групова робота: учасники пропонують свої ідеї вголос і фіксують їх на спільній площині, інші учасники можуть доповнювати/розвивати ці ідеї або створювати нову ідею на їх основі.

«Смислове мапування»: малювання ідей, які візуально з’єднуються одна з одною.

Надихаючі картки

Надихаючі картки — це сукупність різноманітних образів, слів та / або повних пропозицій. Учасники за допомогою цих карток конструюють історію, розміщуючи їх на великій стіні в порядку, якому вони віддають перевагу. Ви також можете включити зображення, які можуть сприяти використанню метафор, і попросити учасників використовувати їх, щоб щось пояснити. Або ви можете включити зображення, що виражають емоції, і попросити їх вибрати ті, які є доречними.

Фотожурнали

Ви можете попросити учасників зробити фотографії, щоб поділитися своїм досвідом. Наприклад, ви можете попросити їх робити фотографії кожні 3 години впродовж свого звичного дня, щоб зрозуміти, як вони проводять свій час. Ви можете попросити учасників призначити емоції цим фотографіям. Або ви можете попросити їх сфотографувати певний елемент їхнього життя, наприклад культурні події, протести, оточення тощо. Фотожурнали можуть стати дуже особистим способом втілення історій та переживань у життя. Перш ніж використовувати цей метод, переконайтесь, що з учасниками встановлено необхідний рівень довіри і що вони почуваються безпечно щодо використання фотографій.

Короткі відео

У групі чи поодинці ви можете запропонувати учасникам розповісти історію, знявши коротке відео. Ви можете підготувати їм підказки або залишити «сценарій» на розсуд учасників. Наприклад, «розповісти історію про приналежність» або «розповісти історію про майбутнє, коли цієї проблеми вже не існує» тощо. Подібні ввідні фрази можуть допомогти структурувати сюжет:

«Одного разу…»

«Щодня…»

«Але, одного дня…»

«Через те, що…»

«Поки, нарешті…»

«І з тих пір…»

Ранжування карток

Створіть 5–10 карток і позначте на них події, почуття чи дії. Попросіть учасників проранжувати картки від «найбільш релевантних» до «найменш релевантних». Наприклад, ви можете запитати: «що найкраще описує, як ви почувались востаннє, коли спілкувались із державним службовцем». Залиште кілька карток порожніми, щоб учасники могли позначити їх самостійно. Ви також можете запитати щось на кшталт: “Після того, як ви востаннє спілкувались з державним службовцем, що ви робили?», додавши перелік дій. Коли учасники їх проранжують, запитайте, чому вони зробили це саме так.

Групове ранжування

Ви можете роздрукувати картки з видами діяльності, зацікавленими сторонами, місцями розташування, ідеями чи емоціями у великому розмірі на папері та попросити групу їх проранжувати за будь-якими критеріями, які ви запропонуєте. Те, як група ухвалює рішення, перебіг дискусії, чому група надає пріоритет, створить спільне розуміння та запропонує можливі рішення.

Артефакти громади

Щоб звернутися до тих членів громади, які з тих, чи інших причин, можуть не мати часу, ресурсів або доступу до участі у проєктуванні, можна створити фізичний артефакт у загально доступному місці, який запросить цих людей зробити свій внесок. Наприклад, ви можете розмістити дошку, на якій кожен член громади крейдою зможе продовжити речення на кшталт: «Моє побажання для нашої громади — це____». Або ви можете влаштувати «мозковий штурм» на зупинці громадського транспорту.

Цифрове залучення

Для збільшення доступності та масштабу ви можете здійснювати свою діяльність з використанням цифрових технологій. Наприклад, ви можете провести онлайн конкурс або голосування, дистанційне інтерв’ю або запросити завантажувати відео на певну тему.

Прогулянка галереєю (станції)

Щоб залучити участь та відгуки більшої кількості людей, створіть фізичну або цифрову «галерею», яка включає окремі «станції». «Галерея» представляє ідеї, артефакти, досвід тощо у форматі, який інформує учасників про те, як і навіщо вона були створена, на який зворотній зв’язок очікує.

Занурення

Якщо дозволяє необхідний рівень довіри, ви можете попросити члена громади супроводити його впродовж його звичного дня. Цей метод може включати відвідування учасників вдома, подорожі з ними на роботу та / або на громадські та сімейні заходи. Це занурення дозволяє вам спостерігати і відчувати те, що щодня переживають та відчувають учасники. Пам’ятайте про те, як ви одягаєтесь, залучаєтесь і займаєте простір, щоб створювати мінімум незручностей і виявляйте максимум поваги до своїх супутників та до тих, з ким вони взаємодіють. Це ставить учасників у позицію експерта і дозволяє їм виділити те, що вони хочуть, щоб ви побачили.

Ігри

Ви можете створювати ігри для полегшення діалогу та залучення молодшої аудиторії (дорослим ігри подобаються теж!). Один з багатьох прикладів, ігра Jenga: ви можете створити кілька карток, позначивши на них різі елементи системи, що вливає на проблему: місця, людей, емоції тощо. Гра може тривати декілька раундів. За кожен раунд учасники мають забрати 3 елементи, пояснивши, чому. До кінця гри набір елементів має звузитися до 5, які, на думку учасників, є найціннішими для них у системі. Після цього ви можете вести більш довгу розмову про те, чому врешті саме ці 5 елементів залишилися.

На що слід звернути увагу при використанні цих методів:

Ефективність використовуваних інструментів та матеріалів:

· Чи ці матеріали дійсно підтримують самовираження учасників, а не нав’язують їм готове рішення?

· Які ще матеріали потрібні? Які зайві?

Час, виділений на кожну діяльність:

· Чи не занадто коротко або занадто довго?

· Скільки часу потрібно виділити на різні види діяльності?

· Як запобігти втомі учасників?

Фізична локалізація сеансів спільного проєктування:

· Чи достатньо місця та світла?

· Чи почуваються учасники зручно увесь період?

· Чи є всі необхідні умови (їжа, вода, туалет тощо)?

Участь зацікавлених сторін:

· Чи коректно ставляться питання?

· Чи вся інформація, необхідна від проєктної команди, була належно донесена та роз’яснена?

· Що слід додати чи усунути?

Використані матеріали:

· “Benefits of Co-design in Service Design Projects” Marc Steen, Menno Manschot, and Nicole De Koning. International Journal of Design Vol 5, №2, 2011

· Creativity-based Research: The Process of Co-Designing with Users. Catalina Naranj. UX Magazine. Article No: 820 | April 24, 2012

· Equity Design Collaborative: https://www.equitydesigncollaborative.com/

· “Participatory Design in Practice”, Kimberly Dowd, Medium, 2019

· Spectrum of Public Participation, International Association for Public Participation: https://www.iap2.org/

· Tania Anaissie, Beytna Design 2019: https://www.beytnadesign.com/

· The Paseo or Circles of Identity: https://www.nsrfharmony.org/wp-content/uploads/2017/10/paseo.pdf

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.