Чи законно відсторонювати невакцинованих працівників від роботи: вивчаємо судову практику

Дата публікації: 29.12.2021

В Україні все частіше трапляються випадки відсторонення не вакцинованих від COVID-19* працівників від виконання ними своїх посадових обов’язків у зв’язку з небажанням щепитися. На прикладі з власної практики та проаналізувавши судові рішення, юрист Вінницького офісу Мережі правового розвитку Олександр Довбиш підготував актуальну консультацію. У ній він зокрема роз’яснює, чи мають відсторонені від роботи громадяни перспективи оскаржити подібні дії адміністрації в суді.

На початку грудня 2021 року до юристів Офісу при «Подільському центрі прав людини» звернувся голова ініціативної групи працівників одного з державних підприємств з проханням надати їм правову допомогу. Із 01 грудня 2021 року 40 працівників їхнього підприємства адміністрація відсторонила від виконання посадових обов’язків.  Причиною цього стало небажання цих людей вакцинуватися від ковіду…

Постанови, накази та штрафи

Варто нагадати, що 07 листопада 2021 року набрав чинності Наказ Міністерства охорони здоров’я від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», згідно із яким на час карантину обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 підлягають працівники:

         1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних підрозділів.

         2. Місцевих державних адміністрацій.

         3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Пунктом 416 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» , передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У зв’язку із зазначеним змінами та введенням обов’язкової вакцинації серед певних категорії працівників, роботодавці виконують вказівки Кабміну та відсторонюють невакцинованих осіб від роботи. Невиконання таких заходів може призвести до накладення на роботодавців штрафів, що передбачені ч.1 ст. 44-3 КУпАП (від 34 тис грн до 170 тис грн).

Люди шукають правди в судах

Проте із набранням зазначених змін законної сили значна частина невдоволених вакцинацією громадян шукають правди в судах України.

Існуюча недовготривала судова практика містить багато протиріч та неоднакових висновків.

Так, 06 грудня 2021 року Роменський міськрайонний суд Сумської області одним із перших в Україні ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги шкільної вчительки, яка відмовилась пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19.

При цьому суд, серед іншого, зробив наступні висновки: «Покладення Постановою КМУ на відповідача обов`язку відстороняти від роботи без збереження заробітної плати педагога, який не має протипоказань до вакцинації, але не вакцинований від COVID-19, тоді як інша категорія осіб не має вакцинації від COVID-19, але має протипоказання, на думку суду, має ознаки дискримінації. В цьому випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивачки, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України». «Не можна назвати справедливим залишення позивачки без засобів до існування, тоді як ст. 23 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» та ст. 57 Закону України «Про освіту»  за працівниками, які не можуть виконувати свої обов`язки в колективі за станом здоров`я з тих чи інших причин, у зв`язку з чим відстороняються від роботи або переводяться на іншу роботу, за ними зберігається середній заробіток».  Судове рішення за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101766456

22 грудня 2021 року Деснянський районний суд міста Чернігова ухвалив рішення, в якому зазначив: «Відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать Постанова КМУ і Наказ МОЗ. Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі Постанови КМУ та в спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд доходить висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Постанови КМУ та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 64, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19».
Судове рішення – за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102092576

Серед суддів існують і протилежні думки

Зокрема в рішенні Рокитнівського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2021 року суд, посилаючись на практику Європейського суду, зазначив: «Рішення відповідача про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи. Європейський суд дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві, та наголошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. Суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції».
Судове рішення – за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102062055

Отже, до формування єдиної правозастосовної практики вищими судовими інстанціями в Україні будуть продовжуватися ухвалювати рішення, які суперечать одне одному.

Водночас така практика може сформуватися виключно завдяки громадянам, які готові відстоювати свої права. Тут маємо зрозуміти, що адміністрації установ, організацій чи комунальних закладів, щодо яких можуть бути застосовані адміністративні санкції за невиконання встановлених приписів, змушені відсторонювати від роботи невакцинованих працівників. Тому шлях до належного захисту своїх прав пролягає через звернення до суду та досягнення зміни законодавчого регулювання або встановлення єдиного підходу до вирішення подібних спорів через узагальнення правозастосовної практики Верховним Судом.

*Більше інформації щодо актуальних правових (і не тільки) питань, пов’язаних із протидією поширенню пандемії коронавірусу – у нашій Спецкатегорії COVID-19.

P.S. Будьте в курсі кожної новини та події – підпишіться на наш Telegram-канал: https://t.me/LegalDevelopmentNetwork

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.