Підприємство планує скорочення штату працівників: що варто знати

Дата публікації: 08.02.2019

Пані Людмила з Луганщини працює на підприємстві, яке повідомило про заплановане скорочення штату. Перед жінкою постала низка питань: яким є порядок скорочення; за який час роботодавець повинен попередити працівників про зміни; хто має переважне право залишитися у штаті? З ними вона звернулася до Новоайдарського офісу Мережі правового розвитку при громадській організації  «Суспільна служба правової допомоги». Роз’яснення подає  юрисконсульт Тамара Оніпко.

Скорочення чисельності або штату працівників — одна з підстав для розірвання трудового договору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається у разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, прийняття власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв’язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України, власник або уповноважений ним орган має право самостійно визначати штат і чисельність працівників, структуру підприємства. Таким правом він може скористатися у будь-який час, у тому числі, враховуючи потреби виробництва, вносити відповідні зміни. Зміни, а також процедура звільнення працівників за зазначеною вище підставою мають бути здійснені в межах чинного законодавства.
Звільнення допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч.2 ст. 40 Кодекс законів про працю (КЗпП) України).
Про звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності або штату на підприємстві, в установі, організації працівники попереджаються не пізніше, ніж за два місяці. Відповідно до чинного законодавства, сюди враховується час перебування працівника у відпустці, відрядженні, а також період його тимчасової непрацездатності (частина третя ст. 40 КЗпП України).
Відповідно до статті 43 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган має отримати згоду на звільнення працівника від профспілкового органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання з цього питання профспілковим органом розглядається у 15-денний строк і про прийняття рішення власник або уповноважений ним орган інформується у письмовій формі в триденний строк після його прийняття.
Виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору. Власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу в разі, якщо в рішенні останнього немає обґрунтування відмови в наданні згоди на звільнення працівника.
Без згоди профспілкового органу законним буде звільнення працівника, який не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві (ст. 43 1 КЗпП).
Важливим є також положення щодо права власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір лише в межах місяця з дня одержання згоди профспілкового органу (частина восьма ст. 43 КЗпП).
Згідно зі ст. 49 2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. За відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник на власний розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У разі, якщо звільнення є масовим, відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
– сімейним – за наявності двох і більше утриманців;
– особам, у сім’ях яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
– працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
– учасникам бойових дій;
– постраждалим учасникам Революції Гідності;
– особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
– особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу;
– авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
– працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
– особам з числа депортованих з України, протягом п’яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;
– працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби;
– працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Перевага в залишенні на роботі також надається:
– особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною (п. 20 ст. 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»);
– членам сімей військовослужбовців строкової служби (частина перша ст. 18 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»);
– особам, які належать до категорії 1 і 2, та ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, котрі належать до категорії 3, згідно з пунктом 7 частини першої статті 20, пунктом 1 частини першої статті 21 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Для окремих категорій працівників є обмеження щодо звільнення у зв’язку зі скороченням чисельності або штату. Такими працівниками, зокрема, є:
– вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох чи шести років (у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду за медичним висновком) (ст. 184 КЗпП);
– одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років чи дитину-інваліда, батьки, які виховують дітей без матері (у т. ч. в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі) (ст. 184 КЗпП);
– опікуни (піклувальники) (ст. 186 1 КЗпП);
– особи, призвані на збори (частина десята ст. 29 Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»);
– працівники, які обирались до складу профспілкових органів протягом року після закінчення терміну виборних повноважень (частина четверта ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності») та інші.

P.S. Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження». Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.