Розлучення: чи можна визнати придбане у шлюбі майно особистою приватною власністю

Дата публікації: 29.06.2021

Мешканка Білої Церкви пані Олександра* переживає процес розлучення. До Білоцерківського офісу Мережі правового розвитку вона звернулася з проханням пояснити, що таке «особиста приватна власність у шлюбі» – хотіла діяти грамотно під час розділу спільно нажитого з чоловіком майна. Юристка Офісу при громадській організації «Правова єдність» Людмила Власенко  проаналізувала чинне законодавство і роз’яснила, які права має подружжя і що варто врахувати в подібній ситуації.

За загальним правилом реєстрація шлюбу є підставою для виникнення спільної сумісної власності подружжя на майно.

У Сімейному Кодексі України містяться положення щодо визначенню поняття «особиста приватна власність», якого немає ні в Конституції України, ні в Цивільному кодексі (який визначає основні положення права власності).

У ст. 57 Сімейного кодексу України зазначено, що особистою приватною власністю дружини та чоловіка можуть бути:

• майно, набуте до шлюбу;
• майно, набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
• майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали чоловіку/дружині особисто;
• речі індивідуального користування, в тому числі коштовності – навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя;
• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй/йому належала, а також як відшкодування завданої їй/йому моральної шкоди;
• страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням.

Також Сімейний кодекс встановлює приватну власність на премії, нагороди, які хтось із подружжя отримав за особисті заслуги. Але тут є певні особливості. Якщо суд встановить, що інший із подружжя сприяв своїми діями для їх одержання, то ця особа буде мати право на частку від винагороди.

Майно, набуте до шлюбу, є виключно особистою приватною власністю – реєстрація шлюбу не змінює правового режиму майна, яке було набуте кожним із подружжя раніше. Майно, яке було набуте кожним із подружжя до шлюбу, зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не лише власник, а й другий із подружжя.

Проте, зовсім інша річ, коли майно було придбано за час шлюбних відносин. Отже, як довести, що річ, придбана під час шлюбу одним із подружжя є його особистою власністю?

Передусім варто встановити правовий режим майна, за яким воно є особистою приватною власністю кожного з подружжя під силу шлюбному договору. Він може бути укладений як на початку шлюбних відносин, так і під час перебування сторін у шлюбі та має бути посвідчений нотаріально. У випадках, коли ще «на березі» подружжя не домовилося про укладення шлюбного договору, та якщо постане питання щодо поділу майна подружжя, можуть виникнути суперечності. Оскільки довести, що сторони в усній формі домовилися щодо поділу майна – достатньо складно.

Трапляються випадки, коли один із подружжя відчужує майно, набуте ним до шлюбу (в результаті дарування, приватизації, купівлі тощо) та одночасно з цим придбаває іншу нерухомість – але вже у шлюбі. У випадку, якщо на купівлю нерухомості, не додавались кошти, набуті подружжям спільно, майно є особистою приватною власністю чоловіка або дружини, оскільки для його придбання використані особисті кошти, отримані від продажу майна, яке є особистою приватною власністю. Та обставина, що нерухомість придбано у шлюбі, не доводить презумпцію спільної сумісної власності на нього.

Верховний суд у Постанові від 22 січня 2020 року у справі № 711/2302/18 виклав аналогічний правовий висновок, де зазначив: Конструкція норми статті 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України (КпШС) України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Вирішуючи спір, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира була набута у власність позивачем до 01 січня 2004 року, тобто до набрання чинності Сімейного кодексу України, в результаті відповідних правочинів приватизації, міни, купівлі продажу належної йому нерухомості, за рахунок належних йому особистих коштів, а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін, тому позивач є її єдиним власником.

Є ще один спосіб надати майну статус особистої приватної власності – вказати у договорі купівлі-продажу, що майно придбано за особисті кошти чоловіка/дружини. І у разі, якщо інший із подружжя надасть свою згоду на придбання цього майна – слід засвідчити обставину придбання нерухомості за особисті кошти.

Приклад. Така позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду від 21.05.2020 р. (справа № 296/3968/17) доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира придбана в інтересах сім`ї, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів не бере до уваги з огляду на наступне.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначала, що у день купівлі спірної квартири її батько – ОСОБА_5 продав належну йому квартиру АДРЕСА_2 , витративши одержані кошти на придбання спірного житла. Крім того, положення договору купівлі-продажу квартири, що є предметом спору, містять умову про те, що покупець у зареєстрованому шлюбі не перебуває і грошові кошти, що витрачаються на придбання цього житла, є його особистою власністю. Факт придбання квартири за особисті кошти підтверджує також заява ОСОБА_5 , підпис на якій засвідчений нотаріально. Крім того, квартира АДРЕСА_1 була придбана за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_5 , які були отримані останнім від продажу квартири АДРЕСА_2 , що була його приватною власністю і була відчужена 12 лютого 2013 року, тобто у день придбання спірної квартири. Отже, ОСОБА_5 спочатку продав квартиру АДРЕСА_2 , а потім за вилучені гроші від продажу вказаної квартири за особисті грошові кошти придбав квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, спірна квартира не має статусу спільного сумісного майна, набутого під час шлюбу. Позивачка не спростувала презумпцію спільної сумісної власності подружжя належними та допустимими доказами.

Також суд може визнати особистою приватною власністю дружини/чоловіка майно, на­буте нею/ним за час їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Найкращим доказом у такій ситуації є встановлений судовим рішенням факт припинення шлюбних відносин між подружжям. У такому разі, якщо майно придбане у період, окремого проживання воно є особистою приватною власністю того з подружжя, ким воно придбано.

Приклад. Щодо таких обставин Касаційний цивільний суд у постанові від 27.01.2021 р. (справа № № 211/134/17-ц) зазначив, що суди попередніх інстанцій не дали належну оцінку доводам ОСОБА_2 щодо внесення ним коштів на погашення кредитних зобов`язань ОСОБА_1 після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними квитанціями, які містяться в матеріалах справи, та чи були ці кошти зараховані у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2007 року № 0308/0807/98-399, укладеним між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 . Крім того, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що позивачем за зустрічним позовом було заявлено вимогу про поділ спірного майна в натурі, натомість суди визначили ідеальні частки у праві спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, збирання доказів, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд процесуальної можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскаржувані рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, визнати особистою приватною власністю придбане у шлюбі майно – можливо. Але для цього необхідно докласти багато зусиль та навести обґрунтовані докази, які підтвердять, що ви витратили саме свої особисті кошти (подаровані, напрацьовані тощо) саме на це конкретне майно, незважаючи на те, що його набуття відбувалося у період шлюбу.

Тому рекомендуємо перед купівлею нерухомості обдумувати можливі ризики та убезпечитися від них на майбутнє.

*Персональні дані змінено з етичних міркувань.

P.S. Будьте в курсі кожної новини та події – підпишіться на наш Telegram-канал: https://t.me/LegalDevelopmentNetwork

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.