Що робити, коли он-лайн кредитори загрожують судом

Дата публікації: 10.04.2018

Ви оформили так званий он-лайн кредит, і тепер компанія, яка надала позику, вимагає непомірно завищену неустойку та ще загрожує? Таких випадків, в Україні, виявляється, чимало. При тому, що  «он-лайн кредитування» є новелою фінансових послуг на ринку України, достеменно його правові особливості та наслідки не досліджено. Юрист Херсонського офісу Мережі правового розвитку Костянтин Капошилін дослідив питання і дає поради тим, хто стикнувся з подібною проблемою, а також підказує найкращий вихід із ситуації.

До офісу при ГО «ІРЦ «Правовий простір» звернулася херсонка Таміла Томенко*. Молода жінка розповіла, що їй погрожує фінансова компанія, з якою вона раніше оформила так названий он-лайн кредит. Кілька місяців тому Таміла заповнила анкету на сайті фінансової компанії та отримала перерахунок грошової суми на банківську карту у розмірі 3000 грн. На даний момент внаслідок того, що дівчина не здійснила платежів за 2 місяці користування грошима, з неї вимагають суму в розмірі 12000 грн. При цьому представники компанії систематично телефонують, надсилають погрози в доволі образливій та неприємній, на думку клієнтки, формі.

Проаналізувавши ситуацію, що склалася, юрист офісу Костянтин Капошилін відшукав правовий аналіз он-лайн кредитів на правових ресурсах і встановив, що скарги щодо необґрунтованого нарахування штрафних санкцій та пені за доволі короткий проміжок часу, що в декілька разів перевищують суму позики, є масовим явищем. При цьому «онлайн кредитування» є новелою фінансових послуг на ринку України, однак належним чином достеменно не досліджено його правові особливості та наслідки.

За таких обставин юрист спробував проаналізувати правову природу цього нового виду фінансових послуг та способи правового врегулювання спорів, що виникають внаслідок укладення он-лайн кредитів.

Висновки юриста

Основою правовідносин між клієнтом та фінансовою установою є Цивільний кодекс України. На думку багатьох фахівців в галузі права, кредитний договір є однією із форм договору позики. Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики, де позикодавцем виступає юридична особа, укладається обов’язково у письмовій формі. Таким чином постає питання, яку форму носить «заповнення позичальником» анкети на сайті фінансової установи? Отже, в Законі України «Про електронну комерцію»  визначено поняття електронної торгівлі, електронного договору, електронного правочину. Аналізуючи положення статті 12 зазначеного Закону, можна встановити, що він прирівняв тільки електронні договори, укладені шляхом обміну електронними повідомленнями – до укладених у письмовій формі (договір підписаний за допомогою електронного цифрового підпису), а інші електронні договори  – до усних договорів.

Статтею 1 Закону України “Про електронний цифровий підпис” визначено, що електронний цифровий підпис це вид  електронного  підпису, отриманого  за  результатом  криптографічного  перетворення набору електронних  даних,  який  додається до цього набору або логічно з  ним  поєднується  і  дає  змогу  підтвердити  його  цілісність  та ідентифікувати    підписувача.    Електронний    цифровий   підпис накладається  за  допомоги  особистого  ключа та перевіряється за допомоги відкритого ключа.

Зі слів заявниці, під час  заповнення анкети вона також заходила в свій особистий кабінет системи “ОнлайнБанкінг” ПАТ КБ “Приватбанк” за допомоги власного пароля та ID, та після чого особисті дані з кабінету за допомоги спеціальної програми підвантажувалися в анкету. Відповідно, через таку процедуру був отриманий електронний цифровий підпис.

Враховуючи вищевикладене, за таких умов можна вважати, що письмова форма договору при заповненні анкети із підвантаженням даних з особистого кабінету Банку була дотримана.

Так, у судовому засіданні в якості доказу укладення письмового договору з боку фінансової установи, скоріше за все, буде надано відомості із ПАТ КБ “Приватбанку” про зв’язок із заповненням анкети та входом в особистий кабінет, до якого має доступ виключно лише заявник.

Як бути з непомірно високою пенею

Однак виникає питання із правом фінансової установи нараховувати борг за 2 місяці, який втричі перевищує розмір кредиту. Так, на сайті фінансової установи, є правила кредитування, де зокрема зазначено, що за кожний день прострочення позичальник сплачує 3% від суми залишку кредиту за кожний день прострочення до його повного виконання.

З урахуванням зазначеного розміру пені, є суттєвий дисбаланс договірних відносин відносно прав та інтересів позичальника, що є порушенням статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”.

Аналіз судової практики із приводу визначення справедливого розміру пені, свідчить про те, що її нарахування у розмірі 3% є суттєво завищеною.

Так, у публікації, розміщеній на сайті апеляційного суду Миколаївської області “Встановлення для позичальника банку непропорційно високої пені є наслідком дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу послуг і може бути визнане незаконним”, було зазначено наступне:

«Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, позов позивальника банка був задоволений, визнано недійсним пункт кредитного договору, що  встановлював для позичальника розмір пені 1% від простроченої суми за кожен день прострочення, тобто 365 % річних.

Суди дійшли висновку, що подібне положення договору є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позичальникові, як споживачці банківських послуг, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання/неналежного виконання нею зобов’язань за кредитним договором».

Заперечення банку зводилися, перш за все, до того, що включення спірних умов до договору відбулося за погодження з позивачем.  Втім, судом зазначено, що незалежно від виконання банком вимог  ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо надання усієї інформації про умови   кредитування  та   сукупну  вартість кредиту, останній відповідно до приписів ст. 18 цього ж Закону не повинен включати до кредитного договору несправедливих умов під страхом їх недійсності.

Мотивація судових рішень варта уваги

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Вимога про нарахування та сплату неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. третій ст. 509 та частинах першій, другій ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11 липня  2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.

Посилання на статтю.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що укладення «он-лайн кредитів» знаходиться у правовому полі України, однак в більшості випадків фінансові установи зловживають своїм правом вимоги сплати пені за користування коштами, суттєво збільшуючи її розмір.

Порядок стягнення коштів передбачений лише шляхом звернення до суду із відповідним позовом до суду, але фінансові установи, як і банківські, зазвичай готують позов на межі закінчення строків позовної давності (три роки), задля отримання максимальної суми від боржника внаслідок перерахунку пені за вказаний строк. При цьому, якщо позичальник почне здійснювати оплату кредиту із часом, усі кошти будуть перерахованими спочатку на погашення необґрунтованого розміру пені, а потім вже основного боргу. Вказаний факт випливає зі змісту правил користування кредитом, наявного на сайті фінансової установи.

Найкращий вихід із ситуації

Таким чином, в даному випадку найкращим виходом із ситуації є звернення із позовом до суду самого позичальника про визнання недійсним кредитного договору в частині нарахування пені в розмірі, що суттєво перевищує справедливий розмір пені, на нашу думку не більше (0,3%) за кожен день прострочення.

Щодо систематичних дзвінків та необґрунтованих погроз з боку фінансових компаній, що надходять до боржників, слід зазначити, що наразі в Верховній Раді України перебуває на розгляді Законопроект “Про заборону колекторської діяльності”, однак мусимо констатувати, що на жаль, поки що він отримав негативні висновки науково-експертної комісії, оскільки подібні дії можуть бути визнані неправомірними лише у випадку, якщо підпадатимуть під визначення злочину у розумінні Кримінального кодексу України та/або призведуть до завдання майнової чи моральної шкоди боржнику.

Відтак особи, які отримують від фінансових компаній необґрунтовані погрози на свою адресу, повинні звертатися із відповідною заявою до правоохоронних органів за фактом примушення до виконання цивільно-правових зобов’язань.

За результатами звернення юрист Костянтин Капошилін порекомендував  Тамілі Томенко звернутися з позовом до суду про визнання недійсним кредитного договору в частині нарахування пені та із заявою до поліції щодо протиправних дій фінансової компанії.

Більш детальну інформацію щодо правових наслідків укладення договорів з «он-лайн кредитування» можна отримати в Офісах Мережі правового розвитку.

*Ім’я змінено з етичних міркувань.

P.S. Херсонський Офіс Мережі правового розвитку надає безоплатну правову допомогу в рамках проекту «Енергія Змін», що втілює ГО «ІРЦ «Правовий простір». Офіси  Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

 Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження”.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.