Відпустки під час воєнного стану: що змінило Рішення Конституційного Суду

Дата публікації: 05.08.2026

Рішення Конституційного Суду України змінило підхід до надання щорічних відпусток окремим категоріям працівників під час воєнного стану. Хто більше не може втратити частину оплачуваної відпустки та що це означає для роботодавців і працівників, розʼяснює юристка Білоцерківської ГО «Правова єдність» Олександра Щербина.

Під час воєнного стану роботодавці можуть застосовувати спеціальні правила надання відпусток. Зокрема, за загальним правилом роботодавець може обмежити щорічну основну оплачувану відпустку працівника 24 календарними днями за поточний робочий рік.

Але для деяких працівників закон передбачає щорічну основну відпустку більшої тривалості. Це працівники віком до 18 років та працівники з інвалідністю.

Чи можна було під час воєнного стану обмежувати їхню оплачувану відпустку 24 календарними днями, а решту днів переносити або надавати без оплати?

На це питання Конституційний Суд України відповів у Рішенні від 19 травня 2026 року № 3-р/2026.

Суд визнав, що навіть під час воєнного стану неповнолітнім працівникам і працівникам з інвалідністю має бути забезпечена повна тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки, встановлена законом.

Які правила щодо відпусток перевіряв Конституційний Суд

Конституційний Суд перевіряв окремі положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Зокрема, вони передбачали, що роботодавець міг:

• обмежити щорічну основну оплачувану відпустку працівника 24 календарними днями за поточний робочий рік;
• перенести невикористані дні такої відпустки на період після припинення або скасування воєнного стану;
• за своїм рішенням надати перенесені дні без збереження заробітної плати;
• встановлювати особливий порядок надання інших видів відпусток понад щорічну основну відпустку;
• застосовувати окремі правила щодо перенесених відпусток і після припинення або скасування воєнного стану — до того часу, поки працівник фактично не використає всі перенесені дні відпустки.

Чи можна обмежувати право на відпустку під час воєнного стану

Так, під час воєнного стану держава може тимчасово обмежувати окремі трудові права.

Водночас Конституційний Суд підкреслив, що такі обмеження мають бути виправданими, передбаченими законом, необхідними та пропорційними.

Сам по собі воєнний стан не дає підстав повністю позбавляти людину основних гарантій права на відпочинок. Особливо коли йдеться про працівників, які через свій вік або стан здоровʼя потребують додаткового захисту.

Які правила залишилися чинними

Конституційний Суд не скасував правило, яке дозволяє під час воєнного стану обмежити щорічну основну оплачувану відпустку більшості працівників 24 календарними днями за поточний робочий рік.

Водночас Суд погодився, що законодавець може встановлювати особливий порядок надання інших видів відпусток понад щорічну основну відпустку. За умов, визначених законом, вони можуть переноситися на період після припинення або скасування воєнного стану або надаватися без збереження заробітної плати.

Це правило не поширюється на:

• відпустку у звʼязку з вагітністю та пологами;
• відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
• відпустку у звʼязку з усиновленням дитини.

Суд пояснив, що такі тимчасові правила можуть бути виправданими, оскільки допомагають забезпечити безперервну роботу підприємств, зберегти трудові та фінансові ресурси і підтримати економіку в умовах війни.

Які правила визнані неконституційними

Конституційний Суд дійшов висновку, що окремі положення Закону не забезпечували повною мірою право на оплачувану щорічну відпустку для неповнолітніх працівників та осіб з інвалідністю. Саме в цій частині їх було визнано неконституційними.

Закон України «Про відпустки» гарантує таким працівникам більшу тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки:

• працівникам віком до 18 років — 31 календарний день;
• працівникам з інвалідністю І та ІІ груп — 30 календарних днів;
• працівникам з інвалідністю ІІІ групи — 26 календарних днів. Проте під час воєнного стану діяла норма, яка дозволяла після використання 24 календарних днів оплачуваної відпустки решту днів перенести або, за рішенням роботодавця, надати без збереження заробітної плати.

Наприклад, якщо працівникові до 18 років закон гарантує 31 календарний день щорічної оплачуваної відпустки, то за цією нормою оплачуваними могли бути лише 24 дні, а решта 7 — переносилися або надавалися без оплати.

Конституційний Суд зазначив, що для неповнолітніх працівників та осіб з інвалідністю дні понад 24 календарні дні не є додатковою пільгою. Це така ж частина їхньої гарантованої законом щорічної основної оплачуваної відпустки, як і перші 24 дні.

Суд також звернув увагу, що збільшена тривалість відпустки має особливе значення. Для неповнолітніх вона необхідна для повноцінного відпочинку, навчання та розвитку, а для осіб з інвалідністю — для підтримання здоров’я, реабілітації та забезпечення рівних можливостей у сфері праці.

Чому Суд визнав неконституційним правило про дію обмежень після завершення воєнного стану

Окремо Конституційний Суд розглянув норму, яка передбачала, що окремі обмеження щодо відпусток могли діяти і після припинення або скасування воєнного стану — до того часу, поки працівник не використає всі перенесені дні відпустки.

На перший погляд, така норма може здатися логічною. Проте Суд звернув увагу, що вона не встановлювала чіткого строку, протягом якого діяли б ці обмеження.

Наприклад, для одного працівника вони могли припинитися вже через кілька місяців після завершення воєнного стану, а для іншого — значно пізніше. Тобто тривалість обмежень залежала не від закону, а від того, коли конкретний працівник зможе використати перенесені дні відпустки.

Конституційний Суд наголосив, що будь-які обмеження прав людини повинні бути чіткими, передбачуваними та обмеженими в часі. Саме тому ця норма була визнана неконституційною.

Що змінилося після Рішення Конституційного Суду

Після ухвалення Рішення від 19 травня 2026 року:

• для більшості працівників залишається чинною можливість обмеження щорічної основної оплачуваної відпустки 24 календарними днями за поточний робочий рік;
• працівникам віком до 18 років має бути забезпечений 31 календарний день щорічної основної оплачуваної відпустки;
• працівникам з інвалідністю І та ІІ груп має бути забезпечено 30 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки;
• працівникам з інвалідністю ІІІ групи має бути забезпечено 26 календарних днів щорічної основної оплачуваної відпустки;
• залишаються чинними особливості надання під час воєнного стану інших видів відпусток понад щорічну основну відпустку, крім установлених законом винятків;
• втратило чинність положення, яке дозволяло застосовувати окремі обмеження після припинення або скасування воєнного стану без чіткого кінцевого строку.

Отже, рішення не скасувало всі спеціальні правила щодо відпусток під час воєнного стану. Воно встановило виняток для неповнолітніх працівників і працівників з інвалідністю та захистило повну тривалість їхньої оплачуваної щорічної основної відпустки.

Що робити, якщо роботодавець порушує ваше право на відпустку

Якщо ви є працівником віком до 18 років або працівником з інвалідністю і роботодавець не надає вам повної тривалості щорічної основної оплачуваної відпустки, гарантованої законом, не варто залишати це без уваги. Захистити свої права можна, діючи послідовно.

Крок 1. Зверніться до роботодавця письмово. Насамперед подайте письмову заяву про надання щорічної основної оплачуваної відпустки повної тривалості, передбаченої Законом України «Про відпустки». У заяві доцільно зазначити:

• що ви належите до категорії працівників, які мають право на відпустку більшої тривалості (працівник віком до 18 років або працівник з інвалідністю відповідної групи);
• тривалість відпустки, гарантовану законом;
• посилання на Рішення Конституційного Суду України від 19 травня 2026 року № 3-р/2026.

Також у разі відмови або обмеження тривалості відпустки просити надати письмове пояснення із зазначенням правових підстав такого рішення.

Обов’язково збережіть копію заяви та підтвердження її подання.

Крок 2. Отримайте копії документів. Якщо роботодавець відмовляє у наданні відпустки повної тривалості або оформлює її не так, як передбачено законом, попросіть надати:

• копію наказу про надання відпустки;
• інформацію про кількість використаних і невикористаних днів відпустки;
• письмове пояснення причин відмови, обмеження або перенесення днів відпустки.

Ці документи можуть стати важливими доказами, якщо виникне необхідність захищати свої права.

Крок 3. Зверніться до Держпраці. Якщо роботодавець не усуває порушення, ви можете звернутися до Державної служби України з питань праці або її територіального органу із заявою про порушення трудових прав.

До звернення, за можливості, варто додати:

• копію заяви, поданої роботодавцю;
• відповідь роботодавця (якщо вона була надана);
• копію наказу про надання відпустки;
• документи, що підтверджують ваш вік або встановлення інвалідності.

Крок 4. За потреби зверніться до суду. Якщо питання не вдалося вирішити, працівник має право звернутися до суду за захистом своїх трудових прав.

Залежно від конкретної ситуації у суді можна вимагати захисту порушеного права, надання відпустки повної тривалості, виплати належних працівникові сум або застосування іншого способу захисту, передбаченого законом.

Оскільки кожна справа має свої особливості, перед зверненням до суду доцільно отримати індивідуальну правову консультацію. Це допоможе правильно визначити спосіб захисту, особливо якщо частина відпустки була перенесена, надана без збереження заробітної плати або компенсована під час звільнення.

Що робити, якщо відпустку обмежили до 19 травня 2026 року

Рішення Конституційного Суду не визначає спеціального механізму, за яким роботодавці повинні автоматично переглянути або оплатити всі дні відпустки, право на які було обмежене до 19 травня 2026 року.

Тому кожну ситуацію необхідно оцінювати окремо. Насамперед варто зʼясувати:

• за який робочий рік надавалася відпустка;
• скільки днів оплачуваної відпустки працівник фактично використав;
• чи були невикористані дні перенесені;
• чи оформлювалася відпустка без збереження заробітної плати;
• чи продовжує працівник перебувати у трудових відносинах;
• чи була виплачена компенсація за невикористану відпустку під час звільнення.

Після цього можна визначити, який саме спосіб захисту є доцільним: вимагати надання невикористаних днів оплачуваної відпустки, проведення відповідних нарахувань або усунення іншого порушення трудових прав.

Оскільки обставини можуть бути різними, кожен випадок потребує індивідуальної правової оцінки.

Важливо! Рішення Конституційного Суду України є обовʼязковим до виконання, остаточним і не може бути оскаржене. Положення, визнані неконституційними, втратили чинність із дня ухвалення Рішення — 19 травня 2026 року.

Від цієї дати роботодавець не може застосовувати положення, які Конституційний Суд визнав неконституційними. Зокрема, він не може обмежувати щорічну основну оплачувану відпустку працівника віком до 18 років або працівника з інвалідністю лише 24 календарними днями, якщо законом для нього передбачено більшу тривалість такої відпустки.

Матеріал створено за підтримки міжнародної благодійної платформи GlobalGiving, Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Зміст публікації є виключно відповідальністю громадської спілки «Мережа правового розвитку».

Титульне фото до статті: depositphotos.com

Отримайте поглиблену консультацію через чатбот LawLink

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.