ВПО: як переселенцям реалізувати право на працю в умовах воєнного стану

Дата публікації: 15.08.2023

Що варто знати переселенцям про свої права на працю, щоб успішно знайти роботу, отримувати гідну зарплату та інтегруватися на новому місці, роз’яснює адвокатка ГО «Трикутник» Наталія Кравченко.

Кожен день життя переселенки чи переселенця — це виклик. Окрім іншого, люди, яких війна вимусила покинути свої місця проживання та які стали внутрішньому переміщеними особами (ВПО), не завжди можуть реалізувати своє право на працю.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному громадянину право на працю, але в реальності за це право треба боротися.

Доволі часто часто роботодавці відмовляють у працевлаштуванні ВПО тому, що ті не звільнені з попереднього місця роботи. Наприклад, відмова трапляється через те, що працівник евакуювався з місцевості, яка була окупована, або переїхав з території проведення активних бойових дій і не зміг або не встиг документально оформити звільнення з роботи.

Що робити переселенцю у разі відмови потенційного роботодавця

Кожна ситуація — індивідуальна. Не існує «чарівної формули», яка вирішить питання. Для обрання найбільш ефективного способу вирішення питання необхідно проаналізувати свою ситуацію (наявність/відсутність зв’язку з роботодавцем, політику підприємства та можливість звільнення за власним бажанням/угодою сторін, місце роботи/служби, повне /часткове припинення діяльності підприємства, простій/призупинення трудових відносин, знищення/пошкодження майна підприємства, втрата/збереження кадрових/архівних документів, нарахування/сплата заробітної плати обов’язкових платежів/податків, наявні документи тощо). Цей перелік не є вичерпним.

Які  варіанти має шукач роботи з-поміж ВПО

1. Звільнення за власним бажанням/ за угодою сторін.

Людина має направити заяву про звільнення (підписану електронним цифровим підписом) за власним бажанням або за угодою сторін (при погодженні з роботодавцем саме такого обміну документами) на офіційну електронну адресу підприємства/іншими можливими засобами зв’язку. Передбачити у заяві про звільнення намір працівника отримати трудову книжку засобами поштового зв’язку.

Варто зазначити, що трудові книжки заборонені до пересилання засобами міжнародного поштового зв’язку за пунктом 37 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою КМУ постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270. Отже, у разі наявності заяви або згоди працівника переслати йому трудову книжкуи, документ можуть відправити лише поштовим відправленням по Україні.

Як показує практика, роботодавці за можливості охоче контактують із працівниками, які виявили бажання звільнитися.

Трудове законодавство дає можливість працівнику та роботодавцю обмінятися трудовими документами (заявами, додатковими угодами та наказами), пересилаючи їх через e-mail, месенджери, програми для обміну документами в разі проставлення обома сторонами електронних підписів на таких документах.

Такий механізм працює для сторін у разі, якщо вони не мають претензій одна до одної, тобто здебільшого у процесі звільнення за згодою сторін або за ініціативи працівника.

• Звільнення через суд — визнання трудових відносин припиненими.

Якщо попередній варіант неможливий, працівник має право звернутися до суду з позовною заявою про встановлення факту припинення трудових відносин. Далі рішення суду надається роботодавцю, і це буде підставою для прийняття особи на основне місце роботи.

• Звільнення в односторонньому порядку за допомогою центру зайнятості.

Звільнитися через центр зайнятості має право внутрішньо переміщена особа, яка не має можливості розірвати трудовий договір самостійно через неможливість продовжувати роботу за попереднім місцем проживання.

Звільнення відбувається через надання особі статусу безробітного, отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг.

Звільнитися можна лише на підставі:

• п.1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП), за згодою сторін,
• ст. 38 КЗпП, звільнення за власним бажанням,
• ст. 39 КЗпП, розірвання строкового трудового договору з ініціативи працівника.

Щоб звільнитися в односторонньому порядку, працівник повинен подати до центру зайнятості за місцем своєї реєстрації (як ВПО) заяву про звільнення на ім’я роботодавця.

Заяву про звільнення складають на ім’я роботодавця за звичайною формою. Датою звільнення в такому випадку буде наступний день після подання заяви.
Центр зайнятості, до якого була подана заява про звільнення у день припинення трудового договору повідомляє:

• роботодавця (спосіб повідомлення може бути будь-який: телефонний дзвінок, електронний лист),
• територіальний орган ПФУ,
• територіальний орган ДПС.

• Працевлаштування за сумісництвом (без звільнення з основного місця роботи).

Відповідно до ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної та творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма безпосередньо передбачає можливість для працівника влаштуватися на роботу одночасно у двох чи більше організаціях та реалізувати своє право на працю.

Чому роботодавці на практиці ігнорують таку норму? Ймовірно, причиною є небажання розбиратися щодо встановлених обмежень щодо сумісництва для окремих категорій працівників.

Згідно з вимогами ст. 102-1 КЗпП та ст. 19 Закону України «Про оплату праці», сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця — фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

З урахуванням норм ст. 102-1 КЗпП, з 19.07.2022 р. на рівні закону закріплено поняття сумісництва та основний принцип оплачуваної роботи за сумісництвом. Скасовано норму, згідно з якою умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначає Кабмін.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 22.11.2022 р. № 1306 визнано такими, що втратили чинність: 

•  постанову Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 3 квітня 1993 р. № 245;
• постанову Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції» від 4 березня 2015 р. № 81.

Наразі оплата праці за сумісництвом регулюється КЗпП.

Наприклад, одне зі скасованих обмежень полягало в тому, щозагальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не могла перевищувати половини місячної норми робочого часу. Також було скасовано правило, за яким керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної та творчої діяльності).

Тому наразі можливим є застосування сумісництва для різних категорії працівників і, відповідно, ширші можливості для реалізації права на працю ВПО. Але існують певні законодавчі обмеження.

Так, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не мають права працювати за сумісництвом (вимоги ч. 1 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції»; наприклад, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування). Виняток становить викладацька, наукова і творча діяльності, медична практика, інструкторська та суддівська практики зі спорту.

Потрібно пам’ятати, що обмеження щодо сумісництва можуть передбачатися колективним договором або угодою сторін.

Таким чином, якщо колективним договором або угодою сторін не встановлені обмеження щодо сумісництва, не має законодавчих обмежень ( ви не були особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) доречно розглянути можливість працевлаштування за сумісництвом.

Підсумовуючи, можемо стверджувати, що для реалізації конституційного права на працю в умовах дії правового режиму воєнного стану тільки активна позиція і системна робота допоможе ВПО впоратися  з існуючими викликами.

Матеріал створено за підтримки міжнародної благодійної платформи GlobalGiving та LegalEmpowermentFund (програма FundforGlobalHumanRights) та Мережі правового розвитку. Зміст публікації є виключно відповідальністю громадської спілки «Мережа правового розвитку» і не обов’язково відображає погляди попередньо згаданих організацій.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.