Виїзд дитини за кордон без дозволу одного з батьків: прийнято рішення, яке вплине на практику судів

Дата публікації: 14.08.2019

Нещодавно Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув справу про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без дозволу одного з батьків. За результатами розгляду було прийнято рішення*, у якому касаційний суд вказав судам нижчих інстанцій на обставини справи, на які вони мають звертати увагу, розглядаючи справи про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без дозволу одного із батьків.

Слід відмітити, що рішення касаційного суду у справах цієї категорії є доволі рідкісним явищем. Тому роз’яснення, наведені у ньому, є дуже корисними для однаковості правозастосовчої практики у цих справах.

Це рішення точно вплине на подальшу практику судів. А тому про нього потрібно знати, а ще краще – розуміти його ключові змістовні посили. Їх у своїй статті роз’яснює Сергій Плахотнюк, адвокат, керівник Херсонського офісу Мережі правового розвитку при громадській організації ІРЦ «Правовий простір».

Як було раніше?

Суди застосовували неоднаковий підхід до вирішення цих справ. Тоді, коли одні суди ретельно перевіряли доводи заявника щодо відповідності поїздки дитини за кордон найкращим інтересам дитини, інші не приділяли цьому належної уваги. В результаті це призводило до того, що за схожих обставин справи одні судді надавали дозвіл на виїзд дитини за кордон, а інші – ні. Що є неприпустимим, адже судова практика має бути єдиною, однаковою для всіх.

Що зміниться?

Тепер всі суди будуть ретельніше перевіряти обставини справи на предмет того, чи відповідатиме виїзд дитини за кордон «найкращим інтересам дитини». Оскільки, як роз’яснив касаційний суд, це є ключовою умовою для прийняття позитивного рішення.

Очікується, що через призму «найкращих інтересів дитини» суди будуть дивитися на всі доводи заявника, наведені на обґрунтування необхідності у наданні дозволу на виїзд. Зокрема, на такі умови як країна поїздки, мета поїздки та період поїздки.

У зв’язку з чим буде важче отримати дозвіл на виїзд до країн з високим рівнем небезпеки для життя і здоров’я дитини (злочинність, військові конфлікти, стихійні лиха, епідемічні захворювання тощо), не прийнятним для дитини кліматом тощо. Крім цього, сумніву можуть бути піддані поїздки до країн, в яких немає представництв України, з яким Україна не укладала міжнародні договори про співпрацю, поїздки до яких були не рекомендовані Міністерством закордонних справ України або щодо таких у міністерства є якісь застереження для подорожуючих.

Крім цього, заявникам потрібно буде доводити те, що сама поїздка відповідає найкращим інтересам дитини. Оскільки судами будуть досліджуватись умови для подорожі дитини на відповідність цьому критерію. Мається на увазі, що спосіб пересування (чи є він зручним для дитини?) і умови проживання за кордоном (чи є вони зручними для дитини?) – все це тепер має значення. А тому заявникам доведеться краще оформлювати свої позови, більше уваги приділяти збору і оформленню доказової бази. Оскільки в противному випадку, навіть якщо дійсно був гарний намір, дозвіл на виїзд дитини не дадуть.

Що тепер?

Тепер всім заявникам потрібно ретельніше підходити до збору доказів на підтвердження усіх фактичних обставин, зокрема, але не виключно:

– мети поїздки;

– способу подорожування (квитки на пасажирський транспорт – в обидві сторони (наявність зворотного квитка є важливим доказом на підтвердження наміру повернути дитину в Україну);

– умов проживання за кордоном (докази на підтвердження забезпечення дитини нормальним проживанням – документи про бронювання, оренди житла, а також докази того, що в цьому приміщенні є всі необхідні умови для нормального проживання дитини);

– підтвердження фінансової спроможності заявника (виписка з банківського рахунку про наявність достатньої кількості коштів для забезпечення дитини усім необхідним на час подорожі);

– й інших.

Цитата з Постанови від 03.07.2019, прийнятої Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі № 643/1090/17:

«…не зазначення позивачем конкретної адреси місця перебування дитини та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України виключає можливість встановити обов’язкові обставини, а саме: чи буде такий дозвіл відповідати найкращим інтересам дитини».

Сама по собі можливість поїздки за кордон не є безумовним свідченням того, що така поїздка відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки істотне значення має країна поїздки, мета такої поїздки та період поїздки.

Надання дозволу на виїзд дитини за кордон без зазначення конкретної адреси місця перебування дитини за межами України та ненадання доказів на підтвердження повернення дитини на територію України створить ситуацію правової невизначеності та непрогнозованості».

*Посилання на рішення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 643/1090/17: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82798144

P.S. Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.