Визначення місця проживання дитини за наявності спору між батьками

Дата публікації: 21.08.2019

Автор: Маргарита Плахотнюк/адвокат Херсонського офісу Мережі правового розвитку при ІРЦ «Правовий простір»

Нерідко після припинення спільного проживання колишні закохані пари залишаються у вкрай конфліктних відносинах. Найбільш прикрою видається ситуація, в якій заручниками дорослих баталій стають діти. Одним із ключових питань, яке необхідно вирішувати батькам при припиненні спільного проживання, є те, з ким залишиться жити дитина.

Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України, місце проживання малолітньої дитини визначається за згодою батьків, якщо дитина не досягла 10 років. Якщо ж дитині від 10 до 14 років, вона спільно з батьками бере участь у прийнятті рішення щодо свого місця проживання. В свою чергу, дитина, якій виповнилося 14 років та батьки якої проживають окремо, самостійно приймає рішення щодо місця свого проживання.

Що робити, якщо згоди досягнути не вдалося? В такому випадку спір між батьками вирішують органи опіки та піклування або суд.

Порядок вирішення спору органом опіки та піклування конкретизований у пункті 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою КМУ №866 від 24.09.2008р., та передбачає подання відповідної заяви службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, до якої слід долучити копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про шлюб та докази розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).

 

Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Крім цього, представники служби у справах дітей повинні звернутися до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім’ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов’язки з виховання дитини та догляду за нею.

Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

У свою чергу порядок вирішення спору судом передбачає звернення зацікавленої особи до суду із відповідним позовом, доводи в якому мають бути підтверджені доказами, що мають істотне значення для вирішення справи. Відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, участь органу опіки та піклування при розгляді даної категорії спорів є обов’язковою та передбачає подання таким органом до суду письмового висновку щодо розв’язання спору.

При визначенні місця проживання малолітньої дитини органом опіки та піклування або суд враховує наступні фактори:

• ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків;
• особиста прихильність дитини до кожного з батьків;
• вік дитини, стан її здоров’я;
• інші обставини, що мають істотне значення (до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести зокрема такі: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.).

Орган опіки та піклування або суд НЕ МОЖУТЬ передати дитину для проживання з тим із батьків, хто:

– не має самостійного доходу;

– зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами;

– своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Слід також враховувати, що у випадку перешкоджання тим із батьків, з ким проживає дитина, виконанню рішення, яким визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з  батьків, який проживає окремо, суд може передати дитину для проживання тому з батьків, який проживає окремо.

Сучасна правозастосовна практика як в Україні, так і в міжнародному праві, виходить із необхідності дотримання принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Цей принцип закріплений в статті 3 Конвенції про права дитини та статті 155 Сімейного кодексу України. Найкращі інтереси дитини мають бути предметом основного піклування батьків та пріоритетом для будь-яких органів установ, організацій та судів в усіх діях щодо дітей. Інтереси дитини в залежності від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків.

Зважаючи на даний принцип, у справах про визначення місця проживання дитини не може застосовуватись суто формальний підхід до вирішення спору, найважливішим є те, хто з батьків здатний створити належні умови для морального, духовного та фізичного розвитку дитини.

 P.S. Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.