Формула довіри: як Стратегія відповідального партнерства змінює управлінські підходи у громаді Миколаївщини

Дата публікації: 12.03.2026

Авторка: Валентина Чабанова-Бабак

Мережа правового розвитку у співпраці з чеською гуманітарною організацією «Людина в біді» за фінансування уряду Великобританії допомогла Шевченківській громаді Миколаївської області розробити Стратегію відповідального партнерства і усвідомленого проживання у громаді. Такий документ є новим явищем для України. Про те, що це за стратегія, навіщо вона громаді та які функції виконуватиме, ми поговорили з Русланом Бахтиєвим — керівником студії соціальних технологій Garnet, кандидатом політичних наук, тренером зі стратегічного розвитку й фасилітатором, який працював із громадою над створенням Стратегії.

Керівник студії соціальних технологій Garnet, кандидат політичних наук, тренер зі стратегічного розвитку, фасилітатор Руслан Бахтиєв

— Руслане, що таке Стратегія відповідального партнерства і усвідомленого проживання? Чому виникла ідея її розробити для Шевченківської громади?

— Стратегія складається із трьох компонентів: партнерства між різними сторонами, відповідального проживання та перетворення територіальної громади на місцеву спільноту. Із Шевченківською громадою я працював ще на початку проєкту — три роки тому ми разом створювали Стратегію розвитку громади. Тож я дуже зрадів, коли громада підтримала пропозицію Мережі правового розвитку попрацювати над Стратегією відповідального партнерства і усвідомленого проживання. Шевченківська громада вже має значний досвід: це фахова, орієнтована на розвиток команда. Під час роботи над новою стратегією ключовими були такі питання: як допомогти громаді вибудувати модель відповідального партнерства, якою вона має бути на практиці, як залучити кожного мешканця до усвідомленого проживання у своїй громаді? Мене особисто дуже надихнув приклад громад скандинавських країн. Там кожен житель має свою частку волонтерства поза основною роботою: хтось роздає їжу бездомним, хтось допомагає у школі. Люди обирають сферу за інтересами, долучаються до суспільно важливих справ — і це стає нормою. Тож, виникло питання: чи можемо ми реалізувати подібну модель у нас?

— Хто брав участь у стратегуванні?

— Органи місцевого самоврядування, бізнес, громадський сектор і місцеві жителі. Нашим завданням було залучити якомога ширше коло учасників, щоб забезпечити повноцінну представленість усіх чотирьох ключових акторів громади. Наприклад, серед громадських організацій — і тих, що постійно співпрацюють з місцевою владою, і тих, що цього досвіду не мають; серед бізнесу — представників різних сфер. Адже у громадах партнерство та взаємодія часто замикаються в дуже вузькому колі — своєрідній закритій групі «довірених», до якої входять представники влади та частина бізнесу й громадського сектора, які вже звикли працювати разом. Проблема в тому, що поза цим колом залишаються інші підприємці, громадські організації й величезна частина мешканців — а це від 60 до 80% населення громади. Коли така кількість людей виключена із процесів ухвалення рішень, виникають стереотипи про те, що «влада нічого не робить», а громадські активісти — це «грантожери».

— Отже, всі актори були представлені максимально широко. А як відбувалася сама робота?

— Стратегування тривало три дні. Упродовж перших двох усі актори працювали разом. Ми визначали роль кожного з них у впливі на розвиток громади: як саме впливають органи місцевого самоврядування, бізнес, громадський сектор і місцеві жителі. Далі аналізували інтереси кожної сторони та шукали спільні точки дотику. Також говорили про відповідальність і можливі загрози. Адже коли одна зі сторін починає будь-який проєкт, це фактично є втручанням у життя інших. Якщо заздалегідь проговорити інтереси кожної сторони, зрозуміти, як вони можуть сприйняти нашу ідею, пропозицію чи дію, виникає зовсім інший рівень комунікації. Це непрості розмови, але надзвичайно важливо мати для них простір.

— Можете навести приклад із конкретної сфери?

— Часто люди, які працюють в одній галузі — скажімо, в економіці, — бачать ситуацію зовсім по-різному. Місцевий підприємець, економіст із виконкому та найманий працівник говоритимуть про різні речі, з огляду на свої потреби й досвід. Було дуже цікаво спостерігати, як за одним столом зібралися представники всіх сторін громади. Попри щоденну взаємодію така спільна робота стала для них справжнім відкриттям. Навіть голова громади Олег Пилипенко зізнався, що раніше був переконаний: інтереси певних груп лежать в одній площині. Під час діалогу з’ясувалося, що це зовсім не так. Це усвідомлення докорінно змінює підхід до роботи. Такий формат допомагає руйнувати стереотипи, які формувалися роками. Коли у громаді налагоджена здорова взаємодія, інноваційні ідеї просувати значно легше. Учасники швидше доходять згоди, адже мають досвід діалогу, необхідні знання і, найголовніше, спільну практику домовлятися на рівних.

— А як щодо місцевих жителів? Чи вдалося залучити їх до обговорення? 

— Частину третього дня ми працювали лише з місцевими жителями. Було важливо дати людям простір для розмови без участі органів місцевого самоврядування та інших акторів. Щоб вони самі проговорили, якими бачать сенси спільного проживання у громаді та змогли їх озвучити. Тут ключовим завданням був перехід від патерналістського ставлення до відповідальності.

Руслан Бахтиєв під час роботи над Стратегією

— Чи вдалося місцевій владі побачити потенціал у тіснішій взаємодії з мешканцями?

— Завдяки спільному діалогу уявлення про роль людей у громаді починає докорінно змінюватися. Місцева влада побачила, що мешканців не варто сприймати як «тягар», як тих, хто лише скаржиться, висловлює невдоволення та постійно очікує допомоги. Натомість відкрився їхній реальний, раніше нереалізований потенціал. Цей досвід ще раз підтвердив, наскільки критично важливою є стратегічна комунікація. Будь-яка ініціатива має розроблятися й подаватися так, щоб вона не виглядала, як дія виключно в інтересах чиновників чи підприємців. Кожен мешканець повинен чітко бачити й розуміти: «Це робиться і для мене». Лише такий підхід — заснований на прозорості, врахуванні інтересів і довірі — дає змогу подолати хронічну недовіру та сформувати відчуття спільної відповідальності за майбутнє громади.

— Що далі? Хто буде підтримувати цей діалог і партнерство?

— По-перше, громада отримає документ, у якому будуть зафіксовані принципи, напрацьовані за три дні роботи. Щодо подальших зустрічей — у цьому випадку місцева влада взяла відповідальність на себе. Її представники зазначили, що побачили користь від спільної роботи й готові продовжувати в такому форматі. Водночас питання механізму — яким саме чином це відбуватиметься — поки що залишається відкритим.

— Чи можна цей досвід поширити на інші громади країни? Якщо так, то як саме?

— Звичайно, кожна громада може сформувати власні сенси відповідального проживання. Для громад на заході України це може бути, наприклад, більша увага до благоустрою, розвитку культурних подій або до взаємодії з внутрішньо переміщеними особами. Натомість громади на Півдні нині перебувають в іншому контексті, адже живуть під постійними обстрілами.

— Чи важливо саме зараз працювати над такими стратегіями? Наразі у нас триває війна, можна було б подумати, що пріоритети інші.

— Ми отримуємо значну підтримку від міжнародних партнерів: для посилення органів місцевого самоврядування, розвитку спроможності громадянського суспільства, підтримки бізнесу. Водночас значно менше уваги приділяємо тому, щоб самі мешканці переходили від патерналістських настроїв до особистої відповідальності за життя у своїй громаді. А це надзвичайно важливо. Йдеться про те, щоб спільне сприймалося не як «чиєсь» або просто «суспільне», а як «моє» — те, за що я також відповідаю.

Друкований формат розробленої Стратегії відповідального партнерства і усвідомленого проживання у Шевченківській громаді

Матеріал підготувала Мережа правового розвитку у співпраці з чеською гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансової підтримки уряду Великобританії.

Отримайте поглиблену консультацію через чатбот LawLink

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.