Координаторка системи ООН в Україні, Гуманітарна координаторка Оснат Лубрані провела зустріч з представниками громадянського суспільства і обговорила проблеми COVID-19

Дата публікації: 11.06.2020

Джерело: сайт Організації Об’єднаних Націй в Україні

Координаторка системи ООН в Україні Оснат Лубрані зустрілась з представниками українських громадських організацій, з метою виявлення найгостріших проблем, з якими зіткнулись вразливі групи населення під час пандемії COVID-19. Зустріч була проведена у онлайн-форматі.

Зокрема, на зустрічі були присутні:
Євген Полтенко — Виконавчий директор ГС «Мережа правового розвитку»
Євген Захаров — Голова Правління «Української Гельсінської спілки з прав людини», «Харківська правозахисна група»
Юрій Ліфансе — Голова Спільноти святого Егідія
Валентина Варава — Голова правління ГО «Ініціатива Е+»
Майя Берідзе — Представниця ГС «Луганська Асоцiацiя органiзацiй осіб з інвалiднiстю»
Юліан Кондур — Представник Ромського жіночого фонду «Чіріклі»

Оснат Лубрані: Дуже дякую за ваш час. Пропоную нам всім познайомитись одне з одним, будь ласка по черзі представтесь та коротко розкажіть про свою організацію.

Євген Полтенко: Дякую, я представляю «Мережу правового розвитку». Ми – громадська спілка, шо об’єднує 23 організації у 15 регіонах країни, працюємо над розширенням можливостей у сфері правосуддя для вразливих груп населення, зокрема у цивільних та адміністративних справах.

Євген Захаров: Останніми роками ми займаємось порушеннями прав людини в системі кримінальної юстиції. Сьогодні я хотів би поговорити про боротьбу з хворобою COVID-19 у місцях позбавлення волі. Крім того, я є головою Управління Української Гельсінської спілки прав людини.

Майя Берідзе: Дякую за запрошення, я представляю громадську спілку «Луганська Асоцiацiя органiзацiй осіб з інвалiднiстю».

Валентина Варава: Я – голова правління громадської організації «Ініціатива Е+» – це організація, що об’єднала медиків Майдану, допомагає лікарням по всій Україні особливо на Донеччині та Луганщині, надає гуманітарну допомогу родинам загиблих та важкопоранених у конфлікті – як матеріальну, так і юридичну та психологічну. Також ми проводимо міжнародні проекти для дітей цієї цільової аудиторії, організовуємо для них табори в Карпатах. Зараз, коли почалася пандемія, ми активно включилися резервами нашими організації і донорськими коштами та створили проекти, направлені на забезпечення медиків засобами індивідуального захисту у Донеччині та Луганщині.

Юрій Ліфансе – Доброго дня, я представляю «Рух Святого Егідія», це міжнародна організація, що існує в Україні з 1991 року. Організація піклується про літніх людей, бездомних, допомагає ромським родинам, вразливим дітям та родинам. Для мене – велика честь сьогодні бути в такій компанії і разом [з вами] говорити про проблеми в Україні.

Юліан Кондур – Дякую, пані Лубрані, за запрошення, я представляю Ромський жіночий фонд «Чіріклі». Організація заснована у 2004 році та працює заради покращення життя ромських жінок в Україні, як всередині громади, так і взагалі, в суспільстві. Протягом років роботи так склалося, що ми займаємося багатьма питаннями, в тому числі злочинами на грунті ненависті, і допомога жертвам таких злочинів. Основним досягненням фонду є створення мережі ромських посередників (медіаторів). Сьогодні це самостійні, активні учасники громадського суспільства у своїх регіонах, деякі з них відкрили свої ГО, чому ми дуже раді.

Оснат Лубрані: Дуже дякую. Я координую роботу 16-ти агенцій ООН, що працюють в Україні, щоб забезпечити максимальну ефективність системи в цілому. ООН займається великою кількістю різних проектів, включаючи проекти на місцевому рівні. Всі вони мають на меті виконання Плану сталого розвитку (Sustainable Development Agenda), що був підписаний урядами країн-членів ООН, включаючи Україну. Існує 17 Цілей сталого розвитку, і ООН допомагає країні досягнути їх, дотримуючись принципу «Не залишати нікого осторонь». Саме тому ми звертаємо особливу увагу на тих, кому потрібна допомога.

Ми тісно співпрацюємо з урядом та представниками регіональної і місцевої влади, але співпраця з громадськими організаціями є не менш важливою для нас. Для мене важливо мати зв’язок з представниками громадянського суспільствата почути вашу перспективу на роботу під час пандемії COVID-19.

У певному сенсі криза, спричинена COVID-19, ще краще показала наскільки важливою є робота громадських організацій.

Друга тема, яку я б хотіла обговорити, стосується доступу до інформації. Чи достатньо інформації має населення щодо COVID-19? Можливо ви бачите, що людям бракує розуміння того, як захистити себе від вірусу? Чи є якісь прогалини в інформуванні, які ми могли б допомогти заповнити?

Третє питання – це роль, у якій я бачу ООН: об’єднати уряд та громадські організації. Іноді представники влади бачать у громадських організаціях лише критиків, але важливо розуміти, що потрібно співпрацювати – і в цьому ООН може допомогти.

Ваше розуміння щодо того, що працює, а що ні, та як ООН може допомогти у вирішенні проблем мені дуже важливо почути. Пропоную по черзі поділитися вашими думками щодо будь-якої з цих тем, а потім відповісти на запитання у другому колі.

Євген Полтенко: Криза, пов’язана з COVID-19, вразила не лише сферу громадського здоров’я, але й інші соціальні сфери життя, відповідно виникло багато правових проблем. Багато українців звертаються щодо порушення трудових прав та прав соціального забезпечення. З початку карантинних обмежень ми перевели свою роботу у онлайн-формат, хоча частина наших офісів, особливо в регіонах, з послабленням карантину повертається до режиму офлайн. Але, з самого початку ми запропонували нашим бенефіціарам можливість звернутися за правовою допомогою в онлайн-чат для звернень, у якому постійно чергують наші юристи. І мені дуже приємно, що зараз цю роботу підтримали ПРООН в Україні, хоча починали ми з власних ресурсів. Також ми поширювали інформацію через онлайн карту, яка підтримується на нашому сайті, і через агрегацію актуальної правової, і не тільки, інформації, яка поширюється у окремих рубриках та постійно оновлюється. Як показує практика, нещодавно я говорив про це у радіоефірі, і багато з додзвонювачів говорили про те, що вони не мають доступу до онлайн-ресурсів. Дуже важливо зараз поширювати інформацію щодо правової допомоги через телефони, тобто поширювати номери наших приймалень у регіонах. Завдяки підтримці ПРООН ми почали цю інформаційну кампанію, і, до речі, це стосується питань комунікації, які сьогодні порушуються.

Ми вирішили це наступним чином – зробили інформаційні плакати з контактами наших місцевих регіонів, і вже з понеділка їх почнуть поширювати у місцях контакту з цільовою аудиторією – у продуктових магазинах, аптеках, в публічних установах. Ми сподіваємося і на подальшу підтримку, щоб донести цю інформацію до кожного села та кожного пенсіонер, а котрі не мають змоги отримати допомогу онлайн.

Що стосується співробітництва з урядовими організаціями, ми дійсно вже давно співпрацюємо з Координаційним центром правової допомоги. Наприклад, мова йде про перенаправлення наших бенефіціарів, які підпадають під критерії допомоги від держави до державної системи правової допомоги. На жаль, ця система, по суті, існує тільки на папері, і активної взаємодії між нами та державною системою немає. Ще одне важливе питання полягає в оптимізації обміну інформацією і тут дійсно потрібна підтримка, щоб автоматизувати і зробити ці процеси більш ефективними, зокрема щодо питань коли державна правова допомога не задовольняє наших бенефіціарів.

Ще б хотілося зазначити, що ми здійснюємо переклад і поширення аналітичної інформації щодо тих викликів, з якими зустрічаються системи правового захисту по всьому світу, і те як їх можна подолати. Поширюємо ці матеріали серед партнерів, а також державних організацій, бо більшість цих рекомендацій стосується вдосконалення їх роботи. Тут ми теж просили про підтримку у поширенні цих аналітичних матеріалів українською мовою.

Також ми зараз працюємо над підтримкою ініціативних груп з маленьких громад, що проводять дослідження правових потреб. Ми вважаємо, що ця робота дуже важлива не тільки на локальному рівні, але й на державному. В цьому напрямку ми працюємо з Міністерством Юстиції, але, оскільки уряди та політика змінюються достатньо часто, ці зміни впровадити доволі важко, але ми намагаємося. Власне, у контексті кризи, спричиненої COVID-19, ми маємо знати потреби населення, тоді ми зможемо ефективно давати відповіді на ці проблеми, формувати політики та програми не тільки на місцевому рівні, але й національному. Зараз ми адвокуємо цю концепцію та сподіваємось на підтримку міжнародних партнерів.

Зараз все більше важливості набуває питання роботи після карантину для відновлення суспільства та готовності до можливих майбутніх спалахів чи пандемій.

Оснат Лубрані: Дуже дякую , дійсно важливо розуміти як виглядає проблема у реальному світі, наприклад багато хто не задумується про доступ до інтернету серед вразливого населення. Щодо змін політики та урядів – саме тут ООН допомагає об’єднувати людей та нагадувати представникам влади про важливість співпраці з громадськими організаціями, адже багато з них – нові у цій сфері.

Євген Захаров: хочу звернути увагу на таку вразливу групу, як в’язні. Зараз в установах виконання покарань знаходяться 32900 засуджених приблизно, та ще близько 20 000 осіб під вартою у слідчих ізоляторах. До цього слід додати 28 000 осіб персоналу цих установ. Ця група населення має дуже високий ризик захворіти на COVID-19, через умови в яких вони перебувають. Там є велика скупченість людей, погана вентиляція, і т. д. Загалом, умови для поширення коронавірусу – практично ідеальні. В зв’язку з цим, Міністерство Юстиції заборонило всі контакти засуджених, окрім їх адвокатів, та працівників правоохоронних органів. У нормативних актах також передбачена постійна дезінфекція, використання засобів індивідуального захисту, заборонено переміщення ув’язнених до інших установ. Загалом ці нормативні акти прийнятні, але їх неможливо виконати через недостатнє фінансування. Сума в 3 600 000 грн для закупки засобів захисту є недостатньою, і вона передбачена лише для потреб персоналу. Ув’язнені вимушені купувати засоби захисту за свої кошти, адже нормативні акти не передбачають їх захист взагалі.

Ми провели опитування, та дізнались що у половині установ ситуація може вважатися прийнятною, але у решті установ відсутні засоби захисту, дезінфікуючі засоби і т.д. В кінці квітня ситуація змінилася на краще, але загалом вона є такою, що сприяє епідемії. Також ми дізнавалися, чи мають ув’язнені доступ до інформації про те, як захистити себе, та наскільки нам відомо, лише декілька установ надали роз’яснення щодо хвороби та способів захисту від неї.

Лише невелика частина засуджених має доступ до нерегулярного Інтернету, і тому не можуть часто спілкуватись з рідними, що вкрай негативно впливає на їх самопочуття. Тепер головне: чи є в цих коронавірус? До 23 квітня нас запевняли, що його там немає, але справа в тому, що засудженим не роблять тести. 24 квітня Департамент з питань виконання покарань підтвердив що у системі є хворі. Вони назвали 1 ув’язненого, 1 засудженого і 5 працівників установ, і з тих пір цей департамент у своєму Фейсбуці надає кількість заражених та кількість проведених тестів. За місяць кількість заражених зросла з 0 до 21 підтвердженого діагнозу. Я вважаю що ці цифри абсолютно не відповідають реальності, оскільки по всій країні кількість інфікованих збільшується кожного дня, в цих установах з їх умовами – ні. Головна причина в тому, що не проводять тести навіть працівникам установ.

Друга частина – що ж робити? Загальна світова рекомендація – звільнити ув’язнених наскільки це можливо. Наш Мін’юст, після наших консультацій, теж пішов цим шляхом та розробив два законопроекти: про амністію та про умовно-дострокове звільнення. Ми домоглися, що ці законопроекти розглянув Уряд, схвалив їх та 24 квітня передав їх до Парламенту. 27 квітня їх розглянули в Парламенті, але за наступний місяць лише один комітет розглянув один законопроект про амністію. Це абсолютно неприпустимо, і свідчить про те, що депутатам і керівництву держави байдуже до цієї проблеми, оскільки якщо не проводити амністію багато людей можуть захворіти і померти.

Оснат Лубрані: дякую, пане Захаров, мені відомо про різні соціальні інституції – в’язниці, будинки для літніх людей, і ми можу звернути увагу на саме цю проблему та адвокувати її вирішення.

Валентина Варава (Ініціатива Е+): Я глибоко поважаю і вдячна за роботу ООН. У відповідь на питання пані Оснат «Чому треба підтримувати громадське суспільство?», хочу зазначити, що теперішня кризова ситуація підтвердила, що волонтери та благодійники, ті хто працюють безпосередньо у ситуації боротьби з коронавірусом добре розуміють ситуацію на практиці, адже спілкуються з лікарями, адміністрацією, а також слідкують за реакцією державної влади, і ця реакція не є адекватною. Не є адекватним розуміння проблеми, і відповідно, реагування на нього. Якщо повернутись до питання чому варто підтримувати громадянське суспільство, то зазначу що ми а) оперативні та б) можемо контролювати. Друге, мені здається, що державі потрібен зворотній зв’язок для того, щоб коригувати свої дії та заходи з реальною ситуацією, яка відбувається на місцях. Зараз ми не бачимо, що нас чують. Наша громадська організація «Ініціатива E +» та я особисто є учасниками великої мережі «Разом UA», або «Разом проти COVID-19», це більше як 600 волонтерів, та більше, ніж 70 організацій. Відповідно, ми маємо дуже оперативну інформацію по всіх позиціях. Від того, що сьогодні хтось захворів або помер, наприклад, медик – до того що лікарям не дозволяють оприлюднювати реальні дані. Ми маємо дуже небезпечні ігри з інформацією, і розуміємо що відносно благополучні показники захворюваності в Україні пов’язані з дуже низьким рівнем тестуванням. У Європі за кількістю протестованих на 1 млн жителів, Україна на передостанньому місці перед Албанією. Ми розуміємо, що інформація спотворюється, Україна не готова до викликів, які проявив коронавірус. Так, ми у кращому становищі, ніж ті країни, що першими зустрілися з кризою. Ми мали б вчитися на їхніх помилках. На жаль, зараз ми цього не бачимо, хіба що у окремих регіонах та областях. Ми готові співпрацювати з владою, наші координатори входять в волонтерські штаби на місцях по боротьбі з коронавірусом. Ми співпрацюємо з бізнесом. Наша організація передала кілька мільйонів засобів захисту, кисневого обладнання, і зараз ми підписали контракт з Посольством Чехії в Україні з приводу допомоги лікарням.

Ще одна дуже важлива функція громадянського суспільства – це освітня функція, те про що говорив пан Євген. Як зробити, щоб не захворіти? Наші волонтери акумулювали досвід від українців-діаспорян в Іспанії, в Італії, у Канаді, у Америці, для того, щоб збирати вебінари, відео-матеріали, інструкції та передавати їх українським лікарям. Також ми маємо гарний контакт з лікарями української місії, яка працювала в Італії, і таким чином ми передаємо інформацію лікарям, але це відбувається, так би мовити, «з рук в руки». Дуже не вистачає централізованої роботи для донесення інформації від анестезіологів до анестезіологів, від реаніматологів до реаніматологів, від сестри до сестри, з усією специфікою. Такої інформації, на жаль, немає. Те, що відбувається з рівнем захворюваності на COVID серед медиків, коли кожен п’ятий хворий – це медик, свідчить про те, що не вистачає засобів захисту, а також про те, що медики недостатньо ознайомлені з тим, як убезпечити, в першу чергу, себе.

Таким чином, на сьогодні ми бачимо комплекс проблем. Це безпосередньо надання засобів індивідуального захисту, контроль за їх розподілом, це інформування населення та медичних працівників про те, як захищатися. Ми готові до діалогу з владою, і сподіваємося, що він принесе результати.

Оснат Лубрані: Пані Валентино, дуже дякую. Я постійно спілкуюсь з ВООЗ в Україні, їх велика команда невтомно працює над тим, щоб збільшити кількість тестів. Також вони проводять тренінги для лікарів щодо захисту від коронавірусу у лікарнях. Робота ведеться у різних напрямках. Мені відомо, що бракує ресурсів, не лише в Україні, але й у інших країнах світу, і ООН прагне забезпечити всіх, наскільки можливо, всім необхідним обладнанням. Ми закуповуємо якісні засоби заходу, але попит залишається. Проблема, про яку ви згадали… про людей котрі володіють інформацією, але не можуть з якихось причин нею поділитися – це викликає занепокоєння.

Юрій Ліфасе: Для Спільноти святого Егідія криза не була великим сюрпризом. Наша Спільнота народилася в Італії, і тому наш досвід став корисним не тільки для нас, але й для багатьох колег, яким ми допомогли адаптуватись у перші дні епідемії в Україні. Так як Спільнота Егідія постійно працює з найбіднішими, проблеми, які ми побачили з перших днів – це те, що найвразливіші люди не потрапили практично до жодних програм підтримки, пов’язаних з COVID. Це бездомні люди, люди з інвалідністю, люди в будинках пристарілих. Навіть інформація не доходить до цих людей.

Сьогодні, мабуть, вперше ми говоримо про стигматизацію цих людей за відсутністю інтернету. Насправді є дуже багато людей, які не мають жодної можливості користуватися інтернетом, і коли діє політика соціальної дистанції – це стає принциповим питанням. Це стосується бездомних людей, тому що у них немає грошей на Інтернет; це стосується багатьох літніх людей, які не вміють користуватися Інтернетом, і це стосується і багатьох дітей, які не мають доступу до освіти, через те, що у них немає доступу до безлімітного швидкого Інтернету, який би дозволяв отримувати освіту онлайн. Ми зіткнулися з цим, коли розмовляли з нашими друзями, з ромськими сім’ями. Адже коли у родини немає достатньо грошей – діти в принципі не можуть навчатись, тому що без доступу до інтернету це неможливо. Ця відсутність вразливих груп населення в програмах Уряду призвела до того, що в Києві ми вперше стикнулися з епідемією голоду, і навіть спраги. серед бездомних людей. Це речі, які ми ніколи не бачили і не чули раніше. Тобто, коли закрилося ВСЕ, на вулиці залишилися люди, які були змушені порушувати правила карантину. Тобто, коли приймалися постанови Уряду, ніхто не звернув увагу на те, що є багато людей, у яких немає документів, і вони не можуть їх постійно носити з собою; є багато людей людей, які не мають даху над головою, не можуть сідати на самоізоляцію; що далеко не всі літні люди мають достатню підтримку від держави, щоб сісти на самоізоляцію.

Пан Захаров говорив про в’язниці, і я хочу підтримати його стурбованість, але є дані про смерті від COVID в неофіційних будинках пристарілих. Тобто, паралельно з державною системою, яка більш-менш захищена, що стосується епідемії, є паралельна, неофіційна система установ, і якість обслуговування і захисту мешканців цих установ залежить лише від доброї волі адміністраторів цих установ. Тобто, хоче – організовує добре, і це буде гарний приватний будинок пристарілих, не хоче – не організовує, і, як це сталося вже в Києві, в травні загинуло троє літніх людей саме в такому приватному будинку пристарілих. Проблема в тому, що ця система є поза контролем. Тобто, якщо волонтери захочуть ввійти у муніципальний державний будинок пристарілих – вони мають таку змогу, а у неофіційній системі все залежить від інвестора. Літні люди, хоча вони й мають право підписувати документи, все ж таки вони є вразливою верствою населення, що потребує особливого захисту.

Нашою відповіддю на ці кризові ситуації стало створення мережі допомоги на вулиці. Для цього Спільнота святого Егідія в Києві об’єднала інші організації, що працюють на вулиці з бездомними людьми, організувала пункти роздачі гарячих обідів, речей, масок, санітайзерів та найголовніше – інформації. Саме від нас люди дізнавалися, що, наприклад, від завтра не буде ходити транспорт. Така поспішність та непідготовленість заходів в області призвела до того, що дехто не зміг виїхати додому, і залишився на вулиці, просто тому, що не встиг виїхати. На сьогодні вже більше 20 000 наборів гарячих вечерь чи обідів ми роздали на вулицях, і це сотні волонтерів, що працюють на вулицях Києва, готують вдома, виходять на вулицю і допомагають іншим.

Важлива роль, яку відіграла наша Спільнота під час кризи – це те, що коли у перші дні закрилися майже всі ГО, що працювали на вулиці, але завдяки сумному досвіду Італії ми зуміли донести як важливо допомагати, захищаючи себе і не піддаючи небезпеці наших друзів – бездомних. Співпраця з державою – це скоріше тиск. Тобто використовуючи всі можливі засоби, підтримку інших організацій та громадянського суспільства є можливість натиснути на владу. В деяких випадках це дійсно спрацювало.
На сьогодні велика проблема – це відсутність найбідніших у програмах, і це продовжиться навіть з послабленням карантину. Немає можливості отримати допомогу тому, у кого немає документів, немає можливості отримати допомогу тому, кого не направлять в безплатні центри юридичної допомоги. Немає можливості отримати допомогу, якщо в тебе не буде родичів, які б добивалися твоїх прав у в’язниці. На жаль, такі люди і цілі категорії відсутні в полі зору держави.

Оснат Лубрані: Дуже дякую, пане Юрію. Мені дуже цікаво дізнатися про вашу роботу на місці. Я б хотіла більше дізнатися про те, як ООН може допомогти та привернути увагу муніципальних установ до проблем які ви назвали .

Майя Берідзе: я представляю “Асоціацію організацій людей з інвалідністю”. Коли почалася пандемія COVID-19, ми зіштовхнулись з багатьма проблемами. Міста зупинились і люди з інвалідністю залишилися без змоги пересуватися. Це велика проблема, адже їм потрібна їжа і медикаменти. Крім того, багато хто опинився у складному фінансовому положенні, адже під час карантину неможливо нормально працювати. Ми отримали багато дзвінків з проханнями про допомогу. Разом з ПРООН ми розробили проект щодо подолання цієї проблеми. Ми залучили волонтерів для допомоги цим людям, адже часто вони не мають нікого, хто попіклувався б про них. Нам потрібно було якимось чином забезпечити цих людей їжею.

Головна ідея проекту – встановити контакт між людьми та магазинами. Ми маємо угоду з магазинами міста і ми здійснюємо доставку для людей з інвалідністю таким чином, що вони можуть залишатися вдома, при цьому отримуючи все необхідне. Але дехто з них розказав нам про фінансові проблеми, тому інша частина проекту пов’язана з фінансовим питанням. Ми знаходимо гроші, щоб купити товари для людей, у яких немає на них коштів. Ми хотіли започаткувати культуру доставок і онлайн замовлень, але населення, особливо старшого віку, боїться шахраїв. Тому ми об’єдналися з поліцією і у випадках, коли люди не довіряють доставці – ми можемо використати поліцейські машини, щоб побудувати довіру до нас.

Інша проблема полягає в тому, що коли транспорт перестав працювати, люди, що живуть на окраїнах міст та в найближчих селах, втратили доступ до магазинів. Тому ми робимо доставку до селищ теж, а також поширюємо буклет з інформацією щодо захисту від COVID-19 та інформацію про послуги, які надає центр у нашій області.

Юліан Кондур: Почну з того, що на початку епідемії той факт, що роми є досить ізольованою спільнотою, зіграв певною мірою на користь громадам, особливо тим, що проживають компактно. Такі громади є на Закарпатті та на Одещині. Після того як епідемія почалась і було введено карантин, ми через систему медіаторів почали збирати інформацію щодо зараження, і поступово побачили, що ситуація стала погіршувалася. На сьогодні у м. Ужгороді від COVID-19 померли двоє, чоловік та дружина, також 16 сімей перебувають на самоізоляції – це ті особи що контактували з загиблими. Також, у місті Виноградів є дві смерті від COVID-19, але ситуацію важко оцінити, оскільки це закрита громада котра не контактує з владою. Лише декілька активістів співпрацюють з нами як медіатори, через яких ми передаємо інформацію, засоби гігієни та медикаменти від наших партнерів – Альянсу громадського здоров’я.

Виявилось, що одна з найгостріших потреб – це навіть не засоби гігієни, а їжа. Це те, про що казав пан Юрій – епідемія голоду, коли людям нема чого їсти, немає коштів. Ми розіслали близько 3 тон продуктів по локаціям, де ми працюємо, переважно у Чернігівській, Київській, Одеській та Луганській областях. На Закарпатті ми допомагали санітарно-гігієнічними засобами та інформуванням через медіаторів. Щодо інформування – багато рекомендацій від Уряду, особливо на початку карантину, конфліктували між собою, багато різних номерів гарячих ліній не завжди давали можливість швидко сконтактувати з потрібною службою. Деякі наші працівники зібрали набір рекомендацій, і через медіаторів передали громадам. Маргіналізовані люди живуть у дуже складних умовах, не у всіх є телевізор, не всі мають доступ до інформації. Тому, наскільки це можливо, проактивний підхід від соціальних служб дуже потрібен.

Хотів би розповісти про тих, хто нам допомагав – офіс ООН Жінки, вони надали санітарно-гігієнічні засоби, Фонд Народонаселення ООН, організація «Обеліск» з Фінляндії . В Одесі ми допомагали людям з інвалідністю, загалом близько 200 сімей по всій області. Щодо співпраці з владою по цих питаннях – не можу сказати, що була особлива система співпраці, але на місці соціальні служби також допомагали. В Київській області вони доставляли людям пакунки та їжу.

Щодо співпраці з державою та іншими міжнародними партнерами – наша організація має цей досвід вже тривалий, і мене дуже тішить, що інші ромські організації, які ми розвиваємо та тренуємо будуть нашими партнерами та підтримкою в регіонах. Ми зараз працюємо над багатьма державними стратегіями – щодо осіб з інвалідністю, ромів – вони добігають кінця в 2020 році, і громадські організації вже почали процес напрацювання нової стратегії, за сприяння міжнародних партнерів – Офісу ООН Жінки, Раді Європи, які допомагають технічно , і вже провели оцінку ефективності впровадження стратегії. Профільним органом по координації стратегії є Міністерство культури, але ці питання стоять на місці . Тому нам завжди доводиться виходити на рівень вище( звертатися або до міжнародних партнерів, або до Кабінету Міністрів), щоб ці питання розглядали більш ефективно, та щоб вони не стояли на місці.

Оснат Лубрані: Підбиваючи підсумки сьогоднішньої розмови, ми будемо використовувати інформацію, надану вами. Я можу звернутися до уряду та передати інформацію про виклики та проблеми, з якими ви працюєте, а також закликати до більшої уваги та підтримки та ефективних дій, щодо названих вами гострих проблем. Крім того, необхідно поділитися інформацією про всю ту роботу, яку ви виконуєте. Також, я почула запити на конкретні дії, такі як прийняття правових актів щодо захисту ув’язнених та інші.

Євген Захаров: Я хочу одну річ додати щодо іншої проблеми. Ми зараз отримали сотні звернень від людей, що застрягли на непідконтрольній території і вже третій місяць не можуть дістатися додому. Внаслідок карантину лінія розмежування закрита, КПП не працюють, і люди в зимовій одежі, часто без засобів для існування, часто хворі не можуть дістатись дому. Серед них є онкохворі, вагітні жінки, люди, що потребують термінового медичного втручання і т. д.

Оснат Лубрані: Дякую, я знаю про цю проблему, ми працюємо з Міністерством реінтеграції і через колег постійно привертаємо увагу до проблеми і спонукаємо прийняти особливі положення для того, щоб ці люди могли повернутись додому.

Оснат Лубрані: Юрію, ви могли б поділитись своїми поглядами стосовно ставлення поліції до бездомних людей? Майя нам розповідала про співпрацю з боку поліції, котрі допомагали доставляти товари.

Юрій Ліфансе: Із закриттям підприємств з’явилось більше безхатченків, оскільки люди, що отримували щоденну зарплату, залишилися на вулиці. І не всі змогли поїхати додому,. Між поліцією і бездомними існує певне співжиття. З одного боку, в Києві діє конституційний принцип про право на перебування, і поліція намагається не чіплятись до цих людей, доки вони не порушують прямим чином закон. З іншого боку, поліція не зацікавлена в тому, щоб вони отримували документи. І була дуже прикра ситуація: коли закрили вокзал в Києві, біля нього залишилося жити до 500 людей. А для поліції ночівля в публічному місці – на вулиці – це правопорушення. І вони буквально поставились до виконання своїх обов’язків, і до сих пір є дуже сильний тиск міста і поліції з застосуванням насильства до цих людей біля вокзалу.

Оснат Лубрані: Дякую, пане Юрію, це якраз та сфера, про яку ми б хотіли дізнатись більше.

Я дуже вам вдячна, та на основі почутого сьогодні хочу вас запевнити, що зроблю все що у моїх силах щоб привернути належну увагу до проблем, які ви назвали. Дуже вам дякую.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.