«Одна реформа — але дві реальності»: як публічні інвестиції працюють у тилових і прифронтових громадах

Дата публікації: 28.08.2026

Авторка: Галина Колесник, директорка зі стратегічних комунікацій Мережі правового розвитку, комунікаційна менеджерка проєкту «Відкрита громада, прозорі інвестиції»

Із квітня 2026 року Мережа правового розвитку реалізує проєкт «Відкрита громада, прозорі інвестиції» у партнерстві з Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій і за підтримки Європейського Союзу. Ініціатива триватиме до грудня 2026 року. У її межах експерти моніторять публічні інвестиційні проєкти (ПІП) у громадах Херсонської та Івано-Франківської областей.

Моніторинг здійснюватиметься щодо 15 об’єктів із Дубовецької та Коломийської громад Івано-Франківської області та Високопільської, Великоолександрівської громад Херсонської.

Напередодні перших виїзних візитів ми поговорили із залученими експертами з моніторингу інвестиційних проєктів Андрієм Александровичем та Антоном Стасіком про те, чому одна й та сама реформа виглядає по-різному на заході й на півдні країни.

МПР: Ви запропонували порівняти публічні інвестиційні проєкти Івано-Франківщини та Херсонщини. Що це порівняння має показати?

Андрій Александрович: Одразу застережу: його не потрібно зводити до рейтингу, хто працює краще. Публічні інвестиції працюють у двох принципово різних середовищах. Для тилових громад важать довгострокова якість послуг, енергоефективність, економічний ефект, вартість життєвого циклу об’єкта. Для деокупованих і прифронтових громад Херсонщини першим фільтром є безпека — здатність зберегти базові послуги попри постійні обстріли, пошкоджені мережі, загрозу FPV, мінну небезпеку, нестачу підрядників, які не завжди готові туди їхати, і нестабільність населення: хтось виїжджає, хтось повертається.

По суті, показники однакові — строки, вартість, конкуренція, готовність об’єктів. Але дивитися на них треба з урахуванням різного ризикового контексту, який доводиться постійно мати на увазі. Саме така порівняльна оптика показує, чи є нова система ПІП не лише формально єдиною, а й по суті справедливою та адаптивною до нерівних умов громад.

МПР: Якщо говорити про різні контексти областей, як саме вони впливають на реалізацію публічних інвестиційних проєктів?

Андрій Александрович: Головна логіка інвестицій: на Івано-Франківщині — модернізація і розвиток послуг, на Херсонщині — безпека, відновлення і безперервність базових послуг.

Ключові ризики для реалізації публічних інвестиційних проєктів в Івано-Франківській області пов’язані насамперед із:

• демографічною ситуацією — скороченням чисельності населення, старінням, міграцією молоді та зміною кількості потенційних користувачів об’єкта;
• реальним попитом на майбутні послуги — необхідністю визначити, чи буде нова або оновлена школа, лікарня, соціальний чи культурний заклад фактично затребуваний і належно завантажений;
• подальшими витратами на утримання об’єктів — спроможністю місцевого бюджету після завершення проєкту фінансувати оплату праці персоналу, опалення, електроенергію, ремонт, обладнання та інші експлуатаційні потреби;
• енергоефективністю — рівнем майбутнього енергоспоживання, станом інженерних мереж, вартістю опалення та можливістю зменшення регулярних витрат громади завдяки енергоощадним технологіям.

На Херсонщині — обстріли, мінна небезпека, пошкодження мереж, проблеми з логістикою, дефіцит підрядників.

Горизонт планування двох областей теж відрізняється. В західній області стабільне багаторічне планування, а в південній необхідність швидкого результату за високої невизначеності. Ми ж розуміємо, що можемо щось побудувати, а завтра воно буде зруйноване.

Ми також спостерігаємо більші можливості для співфінансування і прогнозування утримання об’єкта в громадах Івано-Франківщини, а на Херсонщині — залежність від субвенцій і донорів та ризик розриву між строками виконання. Не завжди донори готові інвестувати саме в те, що потрібно тут і зараз.

Цінність для обʼєктів у громадах Франківщини — це якість, доступність, економічний і соціальний ефект, а Херсонщини — збереження життя, повернення населення, яке постійно виїжджає, відновлення освіти та медицини. Тобто йдеться передусім про базові потреби.

На Івано-Франківщині ми бачимо повноту відкритих даних і конкуренцію. На Херсонщині вимоги ті ж самі, але можливості аналізу обмежені безпековою складовою.

МПР: Чи означає це, що для прифронтових громад вимоги мають бути м’якшими?

Андрій Александрович: Навпаки. Жодного послаблення вимог до законності, прозорості й підзвітності. Моніторинг має відокремлювати об’єктивно зумовлені обмеження від помилок планування: низької якості кошторису, нерозуміння ролей людей, які відповідають за конкретну ділянку роботи, затримок управлінського характеру. Базове ядро індикаторів спільне для всіх — законність, включення до проєктного портфеля, обґрунтованість потреби, готовність проєктної документації, джерела фінансування, конкурентність. Змінюється не стандарт, а ризики: невчасне виконання, недофінансування, зрив строків.

Антон Стасік: Законодавчий підхід дійсно однаковий для всіх. Різниця — у середовищі, яке нас оточує. Питання в тому, чи не зміниться воно так, що реалізувати ці плани буде вже неможливо. І це різниця в тому числі психологічна.

МПР: Що ви маєте на увазі під психологічною різницею?

Антон Стасік: Мені це зрозуміло особисто, бо я сам людина, яка переміщалася із Запоріжжя. Коли я спілкувався з представниками Миколаївщини, Херсонщини, Одещини, вони казали, що їм дуже важко планувати. Це стосується і релокованих громад, і деокупованих: спершу потрібно наново провести оцінку — що в них відбулося і з чого вони мають починати. Важко вмовити себе щось планувати, коли всі об’єктивно розуміють, що завтра чи післязавтра може щось кардинально змінитися.

Тому я підтримую ідею додати сюди принцип субсидіарності. Не в тому сенсі, що десь гірше, а десь краще. А в тому, що громади, які стикаються із серйозними безпековими викликами, об’єктивно потребують більшої допомоги і підтримки, ніж спокійні та успішні громади. Це просто факт.

МПР: Ви обидва зараз готуєтеся до виїздів. Як безпековий контекст впливає на саму роботу моніторингу?

Андрій Александрович: Найпростіша ілюстрація — логістика. Я вже втретє міняю час і маршрут: спочатку Високопілля, потім Великоолександрівка, потім знову перегляд. Зустрічі скасовують або переносять — час, місце, формат. Це не означає, що громади не хочуть із нами співпрацювати. Це стан невизначеності, у якому вони живуть постійно.

Антон Стасік: На Івано-Франківщині ситуація інша: люди готові ділитися інформацією і спілкуватися. І якщо для Херсонщини головна проблема реалізації реформи — безпековий фактор, то там ідеться радше про недостатність фінансування, методологічної та загалом ресурсної підтримки.

Спільні речі, звісно, є — питання виникають і там, і там. Але сутність цих питань відрізняється.

МПР: З чого складається моніторинг на цьому етапі?

Антон Стасік: За проєктом заплановано два візити. Перший дає можливість зібрати інформацію, яку умовно можна поділити на дві групи. Перша — як орган місцевого самоврядування планує і виконує реформу: як ухвалює рішення, як затверджує стратегії, які має внутрішні документи. Друга — конкретний ПІП: кошториси, акти, вся документація щодо об’єкта, будівництво якого триває. Другий візит — це перевірка того, що ми виявили першого разу, і аналіз динаміки: як рухається відбудова, чи вкладаються в строки. Далі — паспорти об’єктів і публічний захід.

МПР: Чи можна вже зараз сказати, що громади роблять добре?

Антон Стасік: Поки ми бачимо обгортку, а не те, що всередині коробки. Відповідь на це питання з’явиться після виїздів, коли ми зануримося у внутрішні процеси. І навіть тоді тенденція буде характерною для конкретної громади, а не для регіону. Наскільки вона виявиться релевантною для іншої громади — велике питання.

Андрій Александрович: Зараз ми потенційно бачимо вплив перевантаженості апарату органів місцевого самоврядування. Якщо на одну людину «повісили» двадцять об’єктів, вона фізично не може виконати цю роботу — усе заповнити, звести, відправити. Це питання укомплектування органів місцевого самоврядування і розподілу повноважень усередині. Це не плюс і не мінус конкретної громади, це проблема, яку треба вирішувати системно. І вона буде плюс-мінус однаковою і на Херсонщині, і на Івано-Франківщині.

Тому ми працюємо, як бекофіс громади — допомагаємо розібратися з викликами. Нам важливо, щоб нас сприймали саме так і наступного разу громади самі звернулися до нас по допомогу.

МПР: Чи бачите ви вже якісь відмінності між тим, що передбачає законодавство і тим, як відбувається на практиці?

Андрій Александрович: Реформа передбачає пріоритизацію. Але як напрями розвитку громади пріоритизувати? Як сказати, що потрібно більше медицини або більше освіти, або що важливіший міст, бо це логістика й розвиток? Це паралельні світи, які мають розвиватися одночасно, бо всі вони — складові розвитку суспільства. Слово «пріоритизація» є в постанові. Але на рівні процедур незрозуміло, як це оцінити й визначити.

Антон Стасік: Питання в маркерах та інструментах. Ті ж громадські слухання — чи можуть вони бути інструментом визначення пріоритетності? І якщо так, скільки людей має прийти і скільки з них проголосувати, щоб об’єкт вважався пріоритетним?

Андрій Александрович: П’ятдесят людей прийшли — вони голос громади чи ні? А якщо прийшли представники фермерських господарств, для яких важливо вчасно перевезти зерно, то їм краще відновити міст, ніж укриття для школи. Бракує чітких і вимірюваних критеріїв. Пропишіть їх у постанові — тоді можна оцінити: підпадає під пріоритет чи не підпадає. А поки що рішення ухвалюють представники ОМС. І якщо вони лобіюють окремий проєкт, інша частина громади вважає, що вони працюють не на громаду, а на інтереси невеликої групи. Звідси й додаткові конфлікти.

Ще одна річ, яку я хочу подивитися під час візитів: об’єкти часто переносяться з одного стану в інший, не проходячи оціночних процедур і громадських слухань. А проєкт, який не включений до проєктного портфеля, не підтриманий громадою і не є для неї пріоритетом сьогодні, втрачає цінність — інтерес і мотивація людей падають.

МПР: Наскільки об’єкти, які ви моніторите, вписуються у стратегії громад?

Антон Стасік: З того, що вдалося подивитися, — вписуються, і це майже стовідсотково: безпека, освіта, медицина. Ми ж не беремо речі, не пов’язані з невід’ємними напрямами життєдіяльності громад. Але стратегія — це загальний документ, який встановлює загальні речі. Є ще план реалізації — сукупність конкретних заходів, які вживають для досягнення визначеної мети. Саме на плани реалізації ми додатково подивимося.

МПР: Яку цінність ви бачите в можливості порівнювати провадження реформи в двох областях?

Антон Стасік: Ми робимо це не лише з метою виміряти ступінь виконання реформи. А ще й для того, щоб зіставити підходи і ризики: розуміти, з якими проблемами та викликами стикаються громади, і вже від цього будувати комунікацію і планувати діяльність у межах проєкту.

Андрій Александрович: Якщо узагальнити, формально ми впроваджуємо одну реформу, побудовану на спільних правилах і процедурах. Проте на практиці працюємо з двома принципово різними реальностями, кожна з яких має власні потреби, пріоритети та обмеження.

Цей матеріал створено в межах проєкту «Відкрита громада, прозорі інвестиції», який є частиною проєкту «Контроль публічних інвестицій» за фінансової підтримки Європейського Союзу. 

За зміст публікації відповідає ГС «Мережа правового розвитку»; її зміст не обов’язково відображає позицію ЄС. Проєкт «Контроль публічних інвестицій» виконують Центр економічної стратегії, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій та ГО «Технології прогресу».

Отримайте поглиблену консультацію через чатбот LawLink

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.