Справедлива ціна правосуддя. Звіт 2020 року про основні тренди у досягненні Цілі сталого розвитку 16.3

Дата публікації: 19.05.2020

Український огляд: Євген Полтенко, виконавчий директор Мережі правового розвитку

Дослідження «Справедлива ціна правосуддя. Звіт 2020 року про основні тренди у досягненні Цілі сталого розвитку 16.3» (Charging for Justice. SDG 16.3 Trend Report 2020) неурядової організації HiiL (Гаазький інститут правових інновацій) окреслює радикально новий спосіб мислення щодо фінансування системи правосуддя. Ще до пандемії коронавірусу сектор правосуддя намагався обслуговувати широкий загал. Ця праця досліджує, як надходять кошти у сектор правосуддя, і пропонує способи знаходження додаткових ресурсів, які необхідні для забезпечення рівного доступу до правосуддя для всіх. На думку дослідників, замість того, щоб бути обузою чи тягарем для суспільства, правосуддя, орієнтоване на людей, за допомогою масштабованих і сталих послуг може стати процвітаючим сектором економіки, який сприяє зростанню ВВП та зайнятості.

1. Рекомендації, як залучити інвестиції у масштабовані правові послуги, орієнтовані на людей, та різко збільшити їх дохідність:

• Почати з потреб: досліджуйте та визначайте пріоритетні проблем, які виникають у людей, та результати, яких вони потребують.
• Мапування актуального шляху (шляхів) до правосуддя: усі етапи, кроки та взаємодії, які користувачі послуг системи правосуддя в даний час використовують для досягнення результатів.
• Переглянути послуги, виходячи з того, що працює: зосередившись на результатах та впливах на людей, застосовувати доказові методи розробки послуг.
• Планування та моніторинг надання: де, коли та як надаються послуги, орієнтовані на результат та засновані на доказах, як вони охоплюють населення.

2. Державний бюджет системи правосуддя, як правило, є фіксованим «пирогом», за «шматки» якого змагаються поліція, суди, пенітенціарні системи, прокуратура та моделі правової допомоги. Часто у наслідок цього конкурентного процесу розподілу “продукти” цих частин сектору правосуддя не приносять справедливих та ефективних результатів для громадян. Дослідження стверджує, що бюджетування в секторі правосуддя може бути вдосконалено:

• Знову почати з потреб населення — як у будь-яких інших послугах те, що потребує та хоче “користувач”, має стати відправною точкою.
• Фокусувати показники ефективності на кінцевих результатах (впливові) для населення. Людям не потрібні статистичні показники про ефективність поліції чи судів, їм потрібна безпека на вулицях та чесні і швидкі служби для вирішення їх повсякденних проблем.
• Уможливити міжінституційний та міждисциплінарний підходи до розробки бюджетів сектору правосуддя, щоб виявити потенційні синергії та резерви між різними відомствами.
• Оскільки однорічне бюджетування спонукає короткострокову діяльність та робить міжвідомчу координацію більш вразливою до політичних змін, багаторічні бюджетні зобов’язання допомагають формувати основу для успішної довгострокової міжвідомчої координації.
• Процес міжвідомчого бюджетування може стати можливістю для співпраці — кінцевою метою є узгодження стимулів серед надавачів послуг правосуддя з урахуванням попиту (результати, які звичайні люди справді потребують від секторі правосуддя).

3. Дослідження наголошує на важливості забезпечення та фінансування правосуддя як суспільного блага, що здійснюється незалежною третьою гілкою влади. Збалансоване фінансування безпеки та правосуддя має передбачати:

• Інклюзивні підходи до профілактики, які визнають і вирішують невдоволення на ранній стадії.
• Забезпечення швидкого та прозорого вирішення скарг.
• Підвищення здатності суспільства до управління конфліктами.
• Уникнення підвищення сприйняття відчуження та несправедливості, що ґрунтується на нерівності між групами населення.
• Створення можливостей для залучення молоді та жінок, для боротьби з насильством над жінками.
• Застосування підходу, орієнтованого на людей, включаючи вирішення конфліктів у громадах для правоуспроможнення груп, інтереси яких недостатньо представлені, такі як жінки та молодь.
• Системи надання послуг, які роблять людей партнерами в розробці та наданні державних послуг.

4. Дослідники також розглядають актуальні фінансові моделі, що стоять за послугами цивільного правосуддя, від яких залежить багато людей. Проведено аналіз зисків та витрат на правові послуги, що надаються людям з низьким та середніми рівнями доходів, в основному тими організаціями, діяльність яких є недофінансованою. Відповідно до цього аналізу, послуги, суспільні зиски від яких, як правило, значно перевищують витрати на них, включають:

• Послуги правової інформації та консультування у громадах (параюристами або іншими особами).
• Pro-bono послуги (не дивно, враховуючи, що єдиними витратами таких програм є витрати на їх адміністрування).
• Послуги з ресоціалізації правопорушників.
• Правова допомога (дуже широкий термін, що охоплює багато різних моделей надання послуг у багатьох різних типах проблем).
• Діалогові процеси та медіація.
• Послуги із супроводу судових справ та арбітражу демонструють нижчі або від’ємні чисті зиски.

5. Дослідження аналізує, як можна мобілізувати приватні інвестиції у сектор правосуддя. Потенційним інвесторам потрібні стабільні та передбачувані потоки доходів, що забезпечуються послугами, які можна масштабувати для охоплення всієї цільової групи. Важливо також розуміти, що вони потребують чіткого визначення результатів послуг для людей, які можна таргетувати та вимірювати. Щоб залучити приватні інвестиції, сектор правосуддя повинен запропонувати ціннісні пропозиції, критерії яких наступні:

• Визначена цільова аудиторія.
• Вимірювані цілі впливу.
• Втручання підтверджується даними, які свідчать про те, що воно працює.
• Один або декілька спроможних надавачів послуг, які дотримуються стандартів моделі надання послуги.
• Суттєва цінність послуг для уряду, громади та окремих людей.
• Стійка залученість зацікавлених сторін які представляють як державний, так і приватний сектори.

6. Дослідження розглядає тарифікацію послуг та субсидії як джерела доходу. Розумні системи оплати послуг можуть оптимізувати те, хто і коли покриває витрати. Наводяться вдалі практики щодо оплати послуг правосуддя, такі як:

• Судові збори повинні бути диференційовані залежно від ступеня використання ресурсів системи. Вони повинні бути пов’язані з працевитратністю послуги для суду та керуватися принципом “плати за те, що дійсно потребуєш”.
• Державне субсидування або перехресне субсидування від заможних учасників судових процесів мають бути прозорими.
• Витрати на оплату послуг адвокатів є найбільшою частиною загальних витрат і повинні бути пропорційними їх собівартості. Вони також повинні бути передбачуваними — бажано за тарифами або фіксованими комісіями, що встановленими до початку справи.
• Витрати на оплату послуг адвокатів повинні визначатися завданнями у справах: менша кількість завдань за простими процедурами зменшує витрати на них.

7. Дослідники також вивчили досвід інших важливих секторів, таких як охорона здоров’я та водопостачання. Для досягнення 100% доступу до правосуддя, важливо розуміти, як інші сектори розробили нові моделі регулювання та стимулювали інновації та державно-приватні партнерства:

• Універсальне охоплення — основана мотивуюча ціль.
• Необхідні приватні та державні інвестиції.
• Плавна інтеграція приватних і державних послуг вимагає складного управління та високоякісної регуляторної роботи.
• Цільові внески можуть істотно збільшити доходи, спираючись на готовність платити за послуги з передбачуваною ціною та стандартизованими результататами.
• Витратні бар’єри у точці надання послуг можуть і мають бути подоланими розумними тарифами (своєчасними, «плати за те, що справді тобі потрібно»), страховими моделями та доступним й прозорим цільовим субсидіюванням.
• Держава має орієнтуватися на інвестиції у розвиток, а не на покриття витрат на послуги.
• Збільшення можливостей для самодопомоги, локальних мереж та стандартизованих послуг для багатьох, а не на субсидіюванні дорогих процедур у централізованих закладах для обмеженого кола користувачів.
• Початок з вузького універсального базового пакету для всіх, що охоплює обмежену кількість розповсюджених і нагальних проблем, з подальшим його розширенням.
• Використання перехресного субсидування у прозорий спосіб.

8. Моделі надання якісних, справедливих та максимально наближених до людей правових послуг все ще не знайшли широкого практичного застосування. Але вона можуть бути розроблені вже протягом наступних кількох років, спираючись на десятиліття досвіду роботи параюристів, мирових судів, громадських центрів правосуддя, юристів, що надають безоплатну правову допомогу та практик неформального правосуддя. Цифри свідчать про те, що кожен з цих напрямів здатний створювати та надавати стійкі та ефективні послуги для успішного вирішення більшості правових проблем. У досліджені наведені приклади бізнес-моделей частини таких напрямів:

• Субсидійна правова допомога професійних юристів у кримінальних справах в Україні.
• «Єдине вікно» для сімейних справ у Нідерландах.
• Інтернет-платформа для створення договорів та інших юридичних документів в Нігерії.
• Локальне надання базових правових послуг в Уганді.

9. На завершення дослідники роблять висновок, що уряди та громадянське суспільство можуть суттєво збільшити обсяг фінансових ресурсів для забезпечення доступу до правосуддя, орієнтованого на людей. Для цього потрібно дотримуватися чітко визначеного покрокового підходу, який би реалізовувався у суворій відповідності до засадничих принципів верховенства права, включно з принципом балансування стримувань та противаг. Наступні елементи є ключовими для сталого фінансування правосуддя, орієнтованого на людей, та масштабування інновацій у цій сфері:

• Визначення мотивуючої мети — 100% охоплення ефективними рішеннями найактуальніших та найпоширеніших правових проблем.
• Забезпечення «захищеного» фінансування для досягнення соціальних цілей системи правосуддя та запровадження розумних тарифів: збільшення внесків від бенефіціарів та відомств за ефективні послуги з одночасним зменшенням загального субсидіювання.
• Дозвіл установам сектору правосуддя реінвестувати свої додаткові доходи.
• Врегульоване правове поле для розвитку чітко визначених, масштабованих, фінансово стійких послуг для конкретних цільових груп. Судам, іншим існуючим та потенційно новим надавачам послуг потрібно дозволити розробляти та впроваджувати інноваційні зміни.
• Залучення приватних та державних інвестицій з тим, щоб, засновані на доказах, масштабовані та фінансово стійкі послуги стали стандартними для окремих категорій спорів та злочинів. Ці послуги повинні регулюватися з огляду на їх реальну собівартість.
• Зосередження уваги на локальних, наближених до людей рішеннях для найактуальніших та найпоширеніших правових проблем.
• Підтримка поширення та локальної адаптації успішних практик та моделей.
• Здійснення Світовим банком, країнами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) та основними розвитковими фондами інвестицій у розробку базових технологій для забезпечення справедливих рішень, які можна використовувати по всьому світу.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.