Батько виселив агресивного сина з квартири

Дата публікації: 07.12.2017

Чоловікові вже було нестерпно жити разом з сином, який ніде не працював,
пиячив, скандалив, бився та погрожував батьку розправою. Завдяки
грамотній юридичній підтримці керівниці
Ковельського Офісу Мережі правового розвитку Надії Клімук агресивного родича вдалося виселити з помешкання.

Фото: Google

До Ковельського офісу Мережі правового розвитку при ГО “Центр зростання громад” звернувся Ярослав Тимченко* з проханням допомогти виселити сина Миколу* з квартири. Той ніде не працює, пиячить, скандалить, нерідко підіймає руку на батька та погрожує розправою. Чоловік розповів, що довго зносив витівки сина, та терпець увірвався.

Відповідно до листа Ковельського відділу поліції ГУНП, лише у 2017 році правоохоронці зареєстрували 7 повідомлень про неправомірні дії Миколи в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події.

Як зазначає голова ГО “Центр зростання громад” Надія Клімук, за свої протиправні дії син неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ст.173-2 КУпАП (Вчинення насильства в сім’ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми).

Тож, бажання пана Ярослава виселити Миколу було небезпідставним.

Керівниця Ковельського Офісу Мережі правового розвитку Надія Клімук. Фото: ГО “Центр зростання громад”

Згідно з документами, єдиним власником квартири є батько. Син проживав разом з ним.

– Ця квартира належить Ярославу Тимченку на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину по закону з 1996 року, – роз’яснює Надія Клімук.

Правниця підготувала позовну заяву про виселення Миколи з помешкання батька .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області позов задоволено повністю.

Миколу виселили з квартири батька без надання йому іншого житла.

Коментар юристки

Відповідно до вимог частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Положеннями ч. 2 ст. 317 Цивільного кодексу України визначено, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 391 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння. Зокрема, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло. Положеннями ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Таким чином, як випливає зі вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про:

1) позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) виселення;

4) визнання особи безвісно відсутньою;

5) оголошення фізичної особи померлою.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну із таких вимог:

1) про позбавлення права власності на житлове приміщення;

2) про позбавлення права користування житловим приміщенням;

3) про виселення особи;

4) про визнання особи безвісно відсутньою;

5) про оголошення фізичної особи померлою.

Згідно зі статтею 116 Житлового кодексу Української РСР якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто, норми цієї статті застосовуються при двох умовах:

• систематичне порушення правил співжиття,
• вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів.

Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року) закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном і закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Держава гарантує не лише свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість.

*Імена змінені з етичних міркувань.

Автор: Людмила Чванько, ІРЦ “Правовий Простір”

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.