Клієнтка не сплачуватиме банку понад 30 тисяч гривень неіснуючих штрафів

Дата публікації: 22.10.2018

Автор: Олена Орлова/Мережа правового розвитку

Судова тяганина між банком і мешканкою Дніпропетровщини тривала близько трьох років. Жінка ризикувала втратити понад 30 тисяч гривень, які  фінансова установа вимагала від неї у якості заборгованості. Будучи переконаною у своїй правоті, клієнтка звернулася до фахівців Нікопольського офісу Мережі правового розвитку – і, дійшовши до Верховного Суду, отримала повну перемогу.

З проханням представляти її інтереси в суді жителька Нікополя Тетяна Ващенко* звернулася до співробітників Офісу при громадській організації «Відкриті двері» ще на початку 2016 року.

Її історія була такою. У 2005 жінка оформила побутовий кредит. Запевняла, що зобов’язання по кредиту повністю виконала. Однак банк нарахував їй пеню та штрафи за несвоєчасне погашення заборгованості і в липні 2015 року подав позов до суду. У ньому він вимагав стягнути з пані Ващенко 30 тис 570 грн 05 коп.  У цю суму банк включив заборгованості за кредитом, борги по процентах за користування кредитом, пеню за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, фіксовану суму штрафу та його процентну складову.

Допомогти жінці взялася адвокатеса, юристка Офісу Ірина Лось. Вона представила інтереси клієнтки в суді і довела, що позивач – банк – пропустив строк позовної давності. У кредитному договорі було чітко визначено строк його дії – до 21 серпня 2008 року, а строк позовної давності, який сторони встановили в документі, дорівнював 5 років. Тому строки позовної давності, у межах яких банк міг звернутися з позовом до клієнтки, сплив ще 21 серпня 2013 року.

Водночас посилання банку на наявність певних обставин підтвердження не знайшли.

• Самостійне списання банком коштів з іншого відкритого банківського рахунку не перериває перебіг строку позовної давності, оскільки наша клієнтка не вчиняла дій, що свідчили би про визнання нею свого боргу саме за кредитним договором, – пояснює Ірина Лось.

І відзначає, що суд першої інстанції – Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області – 8 лютого 2016 року став на сторону позивачки та визнав факт пропущеного строку позивної давності.

Однак на цьому судова тяганина для пані Тетяни не завершилася – банк оскаржив рішення Нікопольського суду. Апеляційний же суд Дніпропетровської області 29 березня 2016 року  рішення першої інстанції скасував та зобов’язав жінку сплатити всю суму заборгованості.

Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що позовна давність за вимогою банку до клієнтки становить п’ять років. Договір між сторонами укладений 21 серпня 2006 року строком до 21 серпня 2008 року, а останній платіж клієнтка здійснила у травні 2014 року. Тому банк звернувся з вимогою до пані Тетяни в межах строку позовної давності, який має обчислюватися з дати останнього платежу відповідача за кредитним договором. Посилання ж клієнтки на ті обставини, що банк безпідставно автоматично самостійно списував кошти на погашення заборгованості за кредитом, апеляційний суд не вважав за підставу для відмови в задоволенні позову. Пояснив це наступним: відповідно до пункту 3.3.5 умов надання споживчого кредиту, банк має право списувати кошти з поточних рахунків боржника при настанні строків платежу.

Однак сторона відповідача з такими доводами не погодилася. Адвокатеса склала заяву до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. З огляду на зміни в законодавстві, 26 січня 2018 року справу було передано до Верховного Суду.

І він нарешті прийняв рішення на користь Тетяни Ващенко – скасував рішення апеляційної інстанції та залишив у силі рішення першої. «Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає», – зазначено в рішенні**.       

Відтак жінка хоч і непростим шляхом, але довела свою правоту – і тепер не віддаватиме банку чималих коштів, які не завинила.

*Персональні дані змінено з етичних міркувань.

**Посилання на рішення суду в Єдиному держреєстрі судових справ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73001206

P.S. Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.