Правова підтримка і людяність: юристка допомагає одинокій матері з двома дітьми розпочати нове життя в евакуації

Дата публікації: 05.05.2022

Автор: Олена Орлова/Мережа правового розвитку

Юристка громадської організації «Скадовщина – мій рідний край» Віра Шульгіна не лише прихистила одиноку матір із двома дітьми, але й допомогла родині отримати у Польщі статус, виплати, влаштувати дітей у школу та дитсадок, знайти житло і навіть спланувати власний бізнес. За допомоги волонтерів юристка буквально «провела за руку» всіма службами жінку, яка взагалі не знала, як і з чого починати життя на чужині.

• Ця історія була однією з перших з початку війни, зачепила вона мене, – розповідає Віра Шульгіна. – Хоча ми з моїм колегою, юристом Сергієм Кебою (керівник ГО «Скадовщина – мій рідний край» – ред.) взагалі багато консультуємо і продовжуємо надавати правову допомогу під час війни, зокрема й онлайн, але цей випадок – особливий.  

Ще близько року тому Віра з родиною переїхала до Польщі, де живе у місті Легниця. Відтоді, як в Україні почалася війна і мільйони* людей евакуювалися до Польщі, юристка багато консультує, допомагає переселенцям адаптуватися у цій дружній до українців європейській країні.

Серед тих, хто тікав від війни, була й Марина*, мешканка Дніпропетровщини. На початку березня вона звернулася до Віри як до землячки, доброї знайомої ще зі шкільних років. Розповіла, що перетнула кордон із двома дітьми – 5-річною донькою і 8-річним сином. В Україні життя з батьком дітей не склалося – розійшлися ще до війни, тож жінка мала сама не лише рятувати дітей, а й з нуля будувати життя на новому місці.
Великі сподівання покладала на Польщу.
Однак після перетину кордону родину направили в маленьке село під Краковом, де не було ні дитсадка, ні школи, а до найближчого магазина – кілометр пішки. До того ж Марина зовсім не знала польської, і допомогти розгубленій одинокій мамі у сильному стресі було нікому.

Тоді і стався той «доленосний» дзвінок до Віри Шульгіної. Юристка оцінила ситуацію і запропонувала Марині приїхати до неї в Легницю.

• Щоб на місці було легше допомагати, – пояснює Віра. – Ми поселили Марину з дітьми до себе. Оформили доньку до садочка. Сина влаштували до школи…

Юристка скрізь супроводжувала родину – була і юристкою, і волонтеркою, і перекладачкою. Доволі швидко спільними зусиллями вдалося оформити найважливіший для українців у нинішній ситуації документ – песель (Рesel – податковий ідентифікатор, за яким у Польщі ведеться податковий облік громадян та іноземців, що легально перебувають у країні. Наприклад, в Україні це ідентифікаційний податковий номер (ІПН) – ред.) та соціальну допомогу.

• У нашому місті оформити документ було доволі важко – тоді вже була велика черга, близько 1,5 тис осіб. Ми разом із волонтерами помоніторили соцмережі і запропонували Марині поїхати в сусіднє село і там оформити песель. І на його підставі вже почали оформлювати інші види соціальної допомоги для родини, – пояснює Віра.

Так Маринині син та донька отримали «допомогу 500+» – кошти, що до 18 років виплачуються кожній дитині, яка легально проживає у Польщі. Потім у місцевому представництві соцзахисту оформили одноразові «підйомні» на кожного члена родини, а також виплати від ООН на дорослого та дітей – їх волонтери допомогли оформити онлайн.

Наступним етапом став пошук житла. З огляду на ажіотаж із квартирами юристка разом із волонтерами особисто ходила по спеціальних пунктах допомоги – вибирали прийнятні варіанти.

• Так дізналися, що в місті, на базі колишньої спортивної школи, готують соціальне житло для переселенців з України. Звернулися до пункту, запитали, направили жінку туди. І Марині з дітьми дійсно надали окрему кімнату… Там зараз мешкають близько 80 українців. Місцеві їм допомагають, готують їжу, видають безкоштовні талони на обід, привозять речі, харчі, навіть організували навчання з польської мови, – розповідає Віра.

До речі, пошук житла, за її словами, є одним із найскладніших етапів для тих, хто евакуювався до Польщі. І тут допомога юристів і волонтерів є неоціненною.

• З квартирами складно у Польщі: тільки-но з’являється варіант, потрібно протягом години дзвонити, їхати дивитися, підписувати одразу певні документи. А наші люди в стресі, без знання мови, не знають, де шукати, не розуміють, що підписують… Тому ми намагаємося допомогти, чим можемо, зокрема координуємо тих, хто перетнув кордон і не має прихистку, до тих регіонів Польщі, де є соціальне житло. От нещодавно допомогли вчительці зі Скадовська знайти житло у місті Слупськ, на півночі країни, – наводить приклад юристка.

Тепер у планах Віри Шульгіної – допомогти Марині відкрити у Польщі власну справу. В Україні жінка працювала в індустрії краси. І тепер має всі шанси стати приватною підприємницею в Європі: нещодавно внесені в законодавство країни зміни дозволили відкривати власну справу всім українцям, які легально проживають на території Польщі. Раніше таке право мали тільки особи з числа іноземців, які оформили «карту поляка».

Історія Марини є унікальною і типовою водночас. Мільйони доль, мільйони історій… Та, певно, кожен, хто, рятуючись від війни, пережив перетин кордону і вимушену евакуацію на чужину, знає, що людяність і навіть найменша допомога й підтримка дійсно рятують життя.

*За даними ООН, станом на 3 травня 2022 року з України внаслідок війни, починаючи з 24 лютого, виїхало 5,657,185 людей. Більшість із них, як повідомляють уряди країн, вирушили до Польщі (понад 3,09 млн).

**Ім’я героїні змінено з етичних міркувань.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.