Спадок трьох поколінь: сестри унаслідували родинні землі та будинок

Автор: Олена Орлова/Мережа правового розвитку

До Ковельського офісу Мережі правового розвитку сестри з Волині звернулися не вперше. Цього разу їхнє питання щодо прийняття спадщини було схоже на задачу з кількома невідомими. Успішно впоралася з нею юристка Офісу при громадській організації «Центр зростання громад» Надія Клімук.

Сестри Смоленки* повідали юристці свою непросту спадкову історію.
У серпні 1993 року померла їхня прабабуся Миронюк Євгенія Яківна*. Через 7 років, у  вересні 2000-го, помер її син – тобто, дідусь сестер Смоленків – Миронюк Микола Іванович. Його спадок дістався дружині – бабусі дівчат, Марії Герасимівні Миронюк.

  • Як спадкоємиця за законом, Марія Герасимівна прийняла спадщину після смерті чоловіка у встановлений законом спосіб та строк. (За правилами, передбаченими пунктом 1 частини 1 статті 549 Цивільного Кодексу Української РСР, оскільки після смерті чоловіка (спадкодавця) фактично вступила в управління та володіння спадковим майном), – уточнює Надія Клімук.

Бабуся Марія пережила свого чоловіка на 11 років – і в липні 2011 року померла у віці 86 років. Цей факт підтверджувався свідоцтвом про смерть, виданим Радошинською сільською радою Ковельського району Волинської області.

Тепер після смерті бабусі Марії відкрилась спадщина, до якої увійшли:

– житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у селі Байківці (Радошинська Вілька)  Ковельського району;

– земельні ділянки на території Голобської сільради загальною площею 3,0557 га для розширення особистого підсобного господарства.

У червні 2018 року жінки звернулися до приватного нотаріуса – щоб відкрити спадкову справу. Також сестри мали намір оформити на себе належним чином бабусин будинок із господарськими спорудами. Однак нотаріус відмовилася видати їм Свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті бабусі Марії. Причина – відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, а саме право власності на житло.

Відтак нотаріус рекомендувала сестрам звернутися до суду.

Оскільки у них були відсутні документи на право власності, за таких обставин вони мали право відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України вимагати визнання права власності в судовому порядку, пояснює юристка.

Ситуація ускладнювалася тим, що бабуся Марія за життя спадщину ні на кого не оформлювала, у Голобській сільраді заповіт від її імені не посвідчувався. Як пояснює юристка, відповідно до положень статті 1268 Цивільного кодексу України незалежно від часу прийняття спадщини остання належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Із документів на руках у сестер були лише довідки, видані Голобською селищною радою З одного з документів слідувало, що прабабуся Євгенія Яківна Миронюк протягом 43 років, до самої смерті,  мешкала у селі Байківці, у вищезгаданому будинку. Заповіт від її імені Голобською селищною радою Ковельського району не посвідчувався. У цьому будинку по смерті прабабусі продовжував жити її син, дідусь сестер, Микола Іванович та його дружина Марія Герасимівна. Однак і після того, як подружжя не стало, заповіти від їхнього імені сільрадою теж не посвідчувалися.

З довідки, що її видала Голобська сільрада у червні 2018 року, слідувало, що згідно з випискою з господарської книги села, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами належав саме Марії Герасимівні Миронюк на праві приватної власності.

Надія Клімук допомогла сестрам Смоленкам підготувати позовну заяву про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом.

  • Оскільки спадкоємців, які б належним чином за законом чи за заповітом майна Марії Герасимівни Миронюк могли прийняли її спадщину, не було, відповідачем у цій справі за позовом стала територіальна громада (за місцем відкриття спадщини) в особі Голобської селищної ради Ковельського району. – пояснила юристка.

Невдовзі Ковельський міськрайонний суд Волинської області розглянув позов сестер Смоленків – і задовольнив його повністю. Жінки тепер можуть стати законними спадкоємицями і будинку, і землі, де багато років жили їхні предки.

Інформація для юристів

Надія Клімук, юристка ГО «Центр зростання громад», роз’яснює правову базу, якою послуговувалася у цій спадковій справі.

Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного Кодексу (ЦК) України, а також положень п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом.

Стаття 548 ЦК Української РСР передбачає, що прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до вимог пунктів 4.14, 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до вимог статті 392 Цивільного кодексу України в разі відсутності документів на право власності, власник може вимагати визнання права власності в судовому порядку.

Такими ж є і правові позиції Верховного суду України, викладені в постанові від 23 грудня 2014 року у справі №3-191г14: «Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права».

Аналогічні правові позиції викладені і в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» (підпункти 3.1.-3.2. листа): «за змістом ст. 392 ЦК належним відповідачем є особа – учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку. За відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини».

Як передбачено положеннями статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Право на спадкування мають особи, визначені у законі (частина 1 статті 1223 Цивільного кодексу України).

Статтею 1217 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з вимогами статті 1268 Цивільного кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до положень статті 1218 Цивільного кодексу України, до складу спадщини входять всі права та обов’язки спадкодавця, а тому прийняття спадщини частинами є неможливим.
Відповідно до ч. 2 ст. 1296 Цивільного кодексу України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Відповідно до ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.

Номер справи у Єдиному держреєстрі судових рішень: № 159/3178/18.

*Персональні дані змінено з етичних міркувань.

P.S. Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

 

 

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Знайшли своє рiшення? Допоможiть iншим!

Надрукуйте постер

Роздрукуйте та розмiстiть на дошцi оголошень у своєму под’їздi постер Мережi

Станьте волонтером

Станьте волонтером та допомогайте знаходити рiшення проблем iншим

Потрiбна консультацiя?

Онлайн

Поставте питання, i один з експертiв Мережi надасть вiдповiдь.
Графік роботи чату: з 10:00 до 16:00 у будні дні (обідня перерва з 13:00 до 14:00).

В офiсi

Знайдiть найближчу приймальню у своєму мiстi та запишiться на консультацiю.

Приєднатися

Ми завжди відкриті для спроможних організацій та активних особистостей, які поділяють наші місію, бачення та цінності і готові долучитися до їх реалізації.

Підтримати

Ми робимо правову допомогу доступною. Ми посилюємо спроможність громад та допомагаємо їм розвиватися. Підтримайте нас у цій роботі.

Повідомити про помилку

×