Судове рішення через 22 роки: син став законним спадкоємцем батьківської хати

Дата публікації: 10.10.2019

Автор: Чернівецька обласна громадська організація «Комітет виборців України»

Людина не може скористатися своїм правом власності на спадщину через пропущені терміни її прийняття. Такі звернення є доволі частими у практиці юристів Офісів Мережі правового розвитку, тому правники мають чіткий алгоритм дій з надання якісної та оперативної безоплатної правової допомоги у подібних ситуаціях. Один із таких успішних прикладів подають юристи Вижницького офісу Мережі.

Пан  Василь із селища Середній Майдан Вижницького району звернувся до Офісу при Чернівецькій обласній громадській організації «Комітет виборців України» зі спадковим питанням. Він пропустив факт прийняття спадщини після смерті свого батька, який помер у вересні 1997 року.

Юристка Офісу Валентина Ткач порекомендувала пану Василю звернутися до суду з позовною заявою «Про факт прийняття спадщини та про визнання права власності на спадкове майно за законом». Вона також допомогла чоловіку викласти свої вимоги в заяві та докладно обґрунтувала їх.

Зокрема у документі було вказано, коли помер батько позивача (копія свідоцтва про смерть теж була надана), де проживав і де перебував на реєстраційному обліку за місцем постійного проживання. Викладено той факт, що після смерті батька відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що підтверджувалося копією технічного паспорту, виготовленого місцевим бюро технічної інвентаризації станом на початок квітня 2019 року.

Зазначено, хто проживав із батьком пана Василя в одному будинку на день його смерті і де ці люди зараз.
Те, що спадкоємцем за законом після смерті батька є саме його син, підтверджувалося копією довідки в.о. старости місцевого старостату. А фактичне прийняття спадщини паном Василем підтверджувалося тим, що він постійно мешкав у житловому будинку батька, як на момент смерті тата, так і  після його поховання, володів та розпорядженням майном померлого, доглядав за житловим будинком, утримував його та ремонтував.  Згідно ж зі ст.535 Цивільного кодексу УРСР (1963 року), спадкоємців обов’язкової частки будинку не було.
Також у документі було зазначено, що пан Василь отримав відмову приватного нотаріуса про оформлення спадщини та видачу свідоцтва про право на неї. Аргументи, наведені нотаріусом, були наступними:

• Вчинення такої нотаріальної дії суперечить закону, оскільки чоловік не подав доказів про прийняття спадщини та безспірні докази про фактичне та оперативне управління, користування і володіння спадковим майном, що залишилося після смерті батька, і відповідно до чинного законодавства не може претендувати на оформлення права на спадщину, та вважається таким, що не прийняв спадщину.
• Пан Василь не надав належним чином оформлені документи, які посвідчують право власності.

Тож, тепер чоловік міг встановити факт прийняття ним батькової спадщини тільки через суд, який мав визнати право власності сина на успадкований будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами.

Зрештою суд, дослідивши всі обставини справи та перевіривши їх наданими доказами, задовольнив вимоги позивача у повному обсязі. Тепер пан Василь є законним спадкоємцем батькового майна і може безперешкодно розпоряджатися ним.

Правова база

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Стаття 549 ЦК УРСР (1963 року) регламентує порядок прийняття спадщини спадкоємцями:

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2)якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до даної статті, спадкоємець, який бажає  прийняти спадщину, але на час відкриття спадшини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» спадкові правовідносини регулюються ЦК України після 1 січня 2004 року, якщо спадщина відкрилась до 01 січня 2004 року, то такі правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР в редакції 1963 року.

Згідно п.23 вищезазначеної постанови, у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР в редакції 1963 року, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі ст.549 ЦК  УРСР в редакції 1963 року, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2)якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Однією з таких підстав є успадкування прав на майно, в тому числі за законом відповідно до ст. 1258 Цивільного кодексу (ЦК) України.

У відповідності до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини, відповідно до статті 1218 ЦК України, входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

P.S. Офіси Мережі правового розвитку створені та працюють за підтримки  програмної ініціативи «Права людини та правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження».

Погляди, відображені у цьому матеріалі, належать його авторам і можуть не співпадати з думкою Міжнародного фонду «Відродження».

 

 

 

 

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.