​Заповідальний відказ

Дата публікації: 06.06.2017

Заповідальний відказ

До числа особливих заповідальних розпоряджень заповідача належить заповідальний відказ.

Право заповідача на заповідальний відказ — заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.

Заповідач покладає на спадкоємця за заповітом виконання будь – якого зобов’язання на користь однієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання,

Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять, так і які не входять у коло спадкоємців за законом.

Таким чином, в силу заповідального відказу між спадкоємцем і відказоодержувачем виникає зобов’язання, у якому останній виступає як кредитор, а спадкоємець як боржник.

Право вимоги має відказоодержувач до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Предметом заповідального відказу може бути передача відказоодержувачу у власність або відповідно з іншим речовим правом майнового права або речі, що входить чи не входить у склад спадку.

Наприклад, це може бути покладення обов’язку погасити його борг, купити яку-небудь річ та передати ії відказоодержувачу.

Також це може бути покладення на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок (квартира або інше рухоме чи нерухоме майно), зобов’язання щодо надання відказоодержувачу права користування будинком (квартирою або іншим рухомим чи нерухомим майном).

Отже, в сучасному цивільному законодавстві України за допомогою заповідального відказу спадкодавцю надається можливість покласти на спадкоємця за заповітом виконання будь-якого майнового зобов’язання на користь особи – відказоодержувача, зазначеного спадкодавцем.

В основі заповідального відказу лежить зобов’язальне правовідношення між спадкоємцем, на якого покладено виконання відказу, та відказоодержувачем, який має право вимагати виконання відказу.

Тобто, правовідношення із заповідального відказу виходять за межі спадкування і ставлять відказоодержувача в особливе становище, яке нагадує становище обдарованого, оскільки відказоодержувач, отримуючи за заповітом будь-яку майнову вигоду, не відповідає за борги спадкодавця своїм майном, оскільки майнове благо в якості дарунку передається вільним від боргів, тому заповідальний відказ виконується після погашення спадкоємцями кредиторської заборгованості заповідача.

Слід зазначити, що заповідальний відказ – це завжди право, а не обов’язок.

Заповідальний відказ полягає в одному або в кількох певних правах і цим відрізняється від спадкування, яким є право вступу в сукупність юридичних відносин, активних і пасивних, які залишилися після спадкодавця, хоча б і не всю, а тільки її частину.

Таким чином, встановлення змісту відношень із заповідального відказу та правил щодо відповідальності за борги спадкодавця має практичне значення, в першу чергу, для спадкодавця, тому що встановлення різниці між спадкоємцем та відказоодержувачем, в свою чергу, необхідно для визначення правових наслідків, настання яких прагне спадкодавець після відкриття його заповіту.

Заповідальний відказ є зручним та ефективним засобом щодо наділення майновими благами осіб, по відношенню до яких заповідач не бажає створювати відносини спадкування, але прагне наділити їх певною майновою вигодою у випадку своєї смерті.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.