Безгромадянство в Україні: Правозахисники закликають вирішити проблему

Про це йшлося на прес-конференції «Люди-невидимки: чому сотні сімей з радянських часів живуть в Україні без громадянства та без документів», яку 28 грудня провели Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України» та Центр інформації про права людини.

«Люди-невидимки» – скільки їх?

Заступник голови Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України» Ігор Бринош розповів, що протягом 2014-2015 років тривав «польовий» моніторинг в окремих прикордонних районах Одещини. У результаті ідентифіковано суттєві проблеми з невизначеним правовим статусом осіб без громадянства чи з невизначеним громадянством.

Задокументовано історії більше 150 таких людей, третина з яких мають недійсні в Україні паспорти колишнього Радянського Союзу, інші – документи невизнаної Придністровської Молдавської республіки, дехто лише свідоцтва про народження радянського зразка або взагалі без документів.

– Діти цих людей, які народились вже в Україні, у більшості випадків, зовсім не мають документів. Незважаючи на тривалий час проживання в Україні (переважно 10-20 років), люди відсутні в офіційних базах даних та залишаються «юридичними привидами», які позбавлені всіх прав та знаходяться на межі виживання, – зазначив експерт.

Результати проведеного моніторингу дають підстави припускати, що такі ж проблеми можуть бути не лише в Одеській області, а й інших регіонах України, особливо з прикордонною специфікою. За даними УВКБ ООН, в Україні проживає понад 33 тис. осіб без громадянства або осіб з невизначеним громадянством.

– Чинне законодавство України не передбачає ефективних способів легалізації таких людей, одночасно відштовхуючи відповідальністю за незаконне перебування на території України. Але попри все, ці люди пов’язують своє майбутнє та майбутнє своїх дітей лише з Україною, тому держава в найближчій час повинна відшукати ефективний недискримінаційний шлях вирішення проблеми безгромадянства, – вважає Ігор Бринош.

Людина без громадянства

Історії людей, які потерпають від цієї проблеми, справді вражають. Так, наприклад, Тимофій Плешка 18 років перебуває в недокументованому статусі особи без громадянства:

– У 1997 році я переїхав до України з Молдови та до цього часу проживаю на Одещині лише з паспортом колишнього Радянського Союзу. В Україні у мене народилося двоє дітей, які є громадянами України. Весь цей час я намагався отримати громадянство України, але безуспішно, – розповідає чоловік.

У березні 2014 року Тимофія Плешку, незважаючи на відсутність українського громадянства та будь-якого правового статусу, мобілізували до Державної прикордонної служби. Під час бесіди військовий комісар йому сказав: «Ви проживаєте на території України більше п’яти років, а тому автоматично є громадянином України».

У складі групи військовослужбовців Плешка (позивний “Легіонер”) брав участь в АТО на блок-посту в Лисичанську, отримав травму. Однак статусу учасника АТО боєць досі не має і навіть не розуміє, як йому діяти в цій ситуації.

– Коли я намагався отримати українське громадянство та офіційний статус в Україні, мене відштовхували з кабінету в кабінет, не проявляючи жодної зацікавленості та відмовляючи в допомозі. Тоді я був непотрібний, а от коли виникла потреба захищати державу, мене без зайвих питань оперативно мобілізували та відправили в АТО. Незважаючи на такі обставини, я й далі хочу жити в Україні й захищати країну. Я вважаю її своїм рідним домом та сподіваюсь, що врешті-решт державні органи звернуть увагу на проблему безгромадянства та віднайдуть шляхи її вирішення, – заявив Тимофій Плешка.

Правова прогалина

Україна у 2013 році приєдналася до двох конвенцій ООН щодо безгромадянства. Але нормативно-правова база країни досі не приведена у відповідність з їхніми положеннями. Це не дає можливості особам без громадянства та особам з невизначеним громадянством реалізувати їх права і свободи – особливо ті, які відповідно до міжнародного та національного законодавства є невід’ємними та не можуть бути обмежені – право на належний рівень життя, право на освіту, на медичну допомогу та інші базові права.

– Більшість осіб без громадянства з невизначеним правовим статусом перебувають на межі крайньої нужденності та не мають можливості оплатити послуги правових експертів та адвокатів. Крім того, доволі часто, невідповідність міжнародним стандартам українського законодавства призводить до глухого кута – ситуації, коли особа не має фактичної можливості зібрати визначені державою документи. Наприклад, такою перепоною є відсутність процедури встановлення особи без громадянства, яка втратила/загубила свої документи, – зазначає адвокат Юлія Лісова.

І хоча зараз в Україні зараз немає ефективних інструментів, щоб легалізувати таких людей, але держава повинна їх відшукати, переконані експерти.

Керівниця Проекту ВБФ “Право на Захист” Дарина Толкач, вважає, що особливу увагу слід звернути на визначення українським законодавством самого поняття «особа без громадянства».

Іншою проблемою, на її думку, є те, що національне законодавство досі не відображає вимогу Конвенції 1954 року зі спрощеної процедури натуралізації для осіб без громадянства. Воно також не надає особам без громадянства право на отримання документів, що посвідчують особу, відповідно до статті 27 Конвенції. «Якщо статус осіб без громадянства є невизнаним і вони не мають відповідних документів, це призводить до абсолютної «відсутності прав», – стверджує Дарина Толкач.

Експерти також радять не нехтувати міжнародними правовими механізмами захисту прав людини, такими як Європейський суд з прав людини, Договірні органи ООН та Спеціальні процедури ООН. «Незважаючи на наявність певних недоліків (довгостроковий розгляд або ж відсутність обов’язку виконання та інше), їхні рішення та рекомендації мають величезний вплив на формування як судової практики, так й на рівень ефективності державного управління та правозастосування у галузі безгромадянства», – додає Юлія Лісова.

Повний текст моніторингового звіту додається.

Автор фотогалереї Микола Мирний, Центр інформації про права людини