Як та чим живуть громади у Грузії

Дата публікації: 25.07.2017

Елла Петренко, голова правління ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» (Білозерка, Херсонська область), на базі якого діє Білозерський офіс Мережі правового розвитку, нещодавно повернулася з Грузії, де переймала досвід місцевих громадських об`єднань. Громадська активістка ділиться враженнями від поїздки у країну, де гість – посланець Бога.

Більше 10 років у Білозеркому районі Херсонської області сумлінно працює громадська організація «Білозерський центр регіонального розвитку», на базі якої діє офіс ГС “Мережа правового розвитку”. Члени організації допомагають розбудовувати сільські громади. Впроваджують культурні, екологічні, громадські ініціативи на місцях. Захищають права людей. Підвищують компетентність працівників місцевого самоврядування.

Активісти багато вчаться на різноманітних тренінгах як в Україні, так і за її межами. Переймаючи досвід громадських організацій, білозерці вже відвідали Данію, Польщу, Швецію, а нещодавно повернулися з Грузії. Про свої враження від поїздки розповідає голова правління організації Елла Петренко.

“Давно мріяла про поїздку до Грузії, адже ця країна близька нам по духу. Вона переживає ті ж самі проблеми, з якими зіштовхнулася й Україна. Мені пощастило стати учасницею Міжнародної школи муніципальної політики у Тбілісі, яку організував Міжнародний центр муніципальної демократії у партнерстві з Мережею правового розвитку за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».

До складу нашої делегації увійшли не тільки громадські діячі, а й голови об’єднаних територіальних громад. Протягом тижня ми вивчали грузинський досвід у сфері розвитку громад через призму попереждення виникнення конфліктів в полікультурних громадах, захисту прав жертв війни та конфліктів, посилення миротворчого процесу.

Грузія – невелика мальовнича країна з населенням близько 3,5 мільйонів. Половина проживає у столиці Тбілісі, яка входить до п’ятірки найбільш безпечних міст у світі. Влада активно реставрує фасади старих будинків, розбудовує інфраструктуру, ремонтує дороги. На реформи Грузія отримала декілька мільярдів допомоги від США та ЄС, і значна частина цих коштів дійсно була використана у потрібному напрямку. Так, зникла корупція на найнижчому рівні (але залишилася на найвищому).

Грузини активно впровадили ідею отримання громадянами усіх послуг в одному місці (в Україні це ЦНАП – центр надання адміністративних послуг). Будь-які довідки, документи можна отримати швидко, у зручний спосіб, без хабарів. Завдяки медичній реформі до лікарів грузини ходять теж без «подарунків». Проте прийом на державну службу або в органи місцевого самоврядування здійснюється за класичною схемою – по знайомству, “протеже”.

Військові конфлікти у Грузії розпочалися набагато раніше, ніж в Україні, – з моменту розвалу Радянського Союзу і залишилися невирішеними ще й досі. Для них це відкрита рана, яка постійно кровоточить. Майже третина території Грузії окупована. В результаті – тисячі біженців, зниклих без вісти, загиблих. Тому робота з цими категоріями населення привернула нашу увагу. Адже ці проблеми стали актуальними і для України.

Усі біженці в повній мірі забезпечені житлом – є компактні котеджні поселення у передмістях, а в містах будують соціальні квартири. Ми відвідали компактне поселення Церовані для внутрішньо переміщених осіб, збудоване за декілька місяців за кошти ЄС. Тут проживає близько 8 тисяч мешканців з окупованого Ахалгорі. На території поселення активно працює громадська організація, яка займається питаннями освіти дітей та молоді, сприяння працевлаштуванню, розвитку соціального підприємництва.

Цікаво, що в Грузії є таке поняття як «муніципалітет у вигнанні». Це орган місцевого самоврядування, склад якого був обраний до окупації, а після окупації переміщений. Такий муніципалітет не має власних доходів, а отримує трансферти з державного бюджету на утримання освітніх, культурних закладів на території компактного поселення. Зберігаючи свої муніципалітети у вигнанні, грузини вірять, що настане час, коли вони повернуться у свої домівки і постане питання про відновлення роботи легітимної влади.

Ми познайомилися з Нінелі Андріадзе, яка заснувала фонд «Молодіні» (Очікування), мета якого – об’єднання зусиль родичів зниклих без вісти як військових, так і цивільних (жінок, дітей). Всього зникло близько 2 тисяч осіб, силами фонду вдалося знайти 162. Але власного сина Нінелі так і не знайшла…

Ми відвідали селище Нікозі, яке знаходиться у зоні розмежування з окупованим містом Цхінвалі (регіон Південна Осетія). Моторошно дивитися на військові укріплення з шин на місцевому кладовищі, бачити розбиті снарядами будівлі. В селищі відбудували амбулаторію для надання медичної допомоги як своїм мешканцям, так і сусідам.

До миротворчої діяльності залучена не тільки влада і громадськість, а й церква. Патріарх Грузії провів у цьому плані колосальну роботу в зонах конфлікту, що значно зменшило масштаби трагедії.

Познайомилися з мерами міст Горі та Лагодехі. Вони нарікають на недостатню активність громадян у житті міста. Хоча для цього останнім часом достатньо швидко запроваджуються механізми участі – конкурс проектів, бюджет участі, співфінансування проектів ОСББ та громадських організацій. Найбільшими проблемами у громадах є відсутність систем водопостачання, погана якість питної води, вивіз сміття, мовні бар’єри через багатонаціональність регіону. Мерії зацікавлені у співпраці з українськими громадами у вирішенні спільних проблем.

Мене вразила грузинська гостинність. Для грузинів гість – це посланець Бога, то ж вони мають зустріти його дуже добре, бо він може принести гарну звістку, відкрити нові можливості. Нас скрізь чудово приймали, частували різноманітними стравами. Грузини вживають багато м’яса, запиваючи сухим вином, проте п’яних ми не бачили. Цікаво, що завжди виголошують тости за здоров’я патріарха, батьків, дітей, поминають померлих. Грузини шанують свої традиції, палко люблять свою батьківщину і завжди раді гостям.

З Грузії я привезла записник з контактами та масу ідей для спільних проектів, які можна впроваджувати у наших громадах. Тому запрошую до налагодження україно-грузинських зв’язків сільські ради, підприємців, громадських активістів!”

Автор: Елла Петренко, Голова правління ГО «Білозерський центр регіонального розвитку», на базі якої діє офіс ГС “Мережа правового розвитку”

Оригінал матеріалу: http://bilozerka.info/index.php/suspilstvo/item/65…

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.