Вакцинація дітей: правові аспекти

Розкриваючи тему юридичної бази роботи лікаря, яка спирається на Цивільний кодекс України, варто зосередити увагу на тій частині кодексу, в якій йдеться про особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи.

Увага!

Статтею 384 Цивільного кодексу України зазначається, що фізична особа, яка досягла 14-ти років і звернулася за медичною допомогою, має право на вибір лікаря і вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Вакцинація належить до різновиду лікування і це положення також на неї поширюється. Відповідним чином ця норма відображена і в Основах Законодавства України про охорону здоров’я, зокрема у статті 43 «Згода на медичне втручання». Проте в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» зазначено, що особисту згоду на проведення профілактичних щеплень можуть надавати особи, які досягли 15-річного віку.

Ця прикра розбіжність, яка становить певну проблему в роботі лікарів, виникла після прийняття нової редакції Цивільного кодексу України у 2003 р. і, на жаль, є непоодиноким випадком у законодавстві. Тому важливо зазначити, що наразі для лікарської практики пріоритет становлять положення Цивільного кодексу України. У конкретних ситуаціях особи віком від 14 до 15 років мають право надання особистої згоди (додатково до згоди батьків або опікунів/офіційних відповідальних осіб) на проведення щодо них медичних втручань із метою діагностики, лікування та профілактики.

«Питання множини» в отриманні згоди на проведення щеплень становить ще один проблемний аспект лікарської практики, оскільки усіх представників неповнолітньої особи (батьків, опікунів, відповідальних осіб) законодавчі норми подають у множині. Але реальні ситуації досить часто потребують прийняття рішень за відсутності одного з батьків, що створює потенційно конфліктне підґрунтя. Перевагу в таких випадках слід надавати згоді того з батьків, з яким постійно проживає дитина.

Велика кількість судових позовів виникає у зв’язку з положенням, закріпленим Законодавством України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у статті 15 «Запобігання інфекційним захворюванням у дитячих закладах». У ній зазначено, що дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з Календарем профілактичних щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. Але, але фактично в цій ситуації вступають у суперечність два конституційних права — право на освіту і право на охорону здоров’я (зокрема право на відмову від медичного втручання). Але розрадити цю суперечність допоможе тільки подолання недовір’я і страху перед вакцинацією. З одного боку, це публічний інтерес у питаннях колективної імунізації, а з іншого — лікар і власне дитина, які опиняються в найскладнішій ситуації.

У зв’язку з необхідністю вирішення цього досить складного питання та допуску дітей без необхідних щеплень до навчальних та дошкільних закладів, Министерство охорони здоров’я України та Міністерство освіти і науки України видали роз’яснення (лист Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 29.04.2014 р. № 1/9-500/№ 04.01.16/28103) «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення». Не слід забувати, що головною метою цього роз’яснення було зняття напруження у суспільстві, спричиненого відсутністю в той період певних вакцин, закуплених за державний кошт.

Під час проведення щеплення неповнолітньої особи до закладу охорони здоров’я необхідно запросити батьків або законних представників цієї особи, які мають бути присутніми при огляді. Якщо щеплення проводять у навчальних або дошкільних закладах, то має бути присутнім представник закладу охорони здоров’я. На превеликий жаль, цього дуже часто не дотримуються. Не проводяться запрошення, не фіксується факт їх здійснення.

За встановленим порядком, після медичного огляду потрібно отримати інформовану згоду (запис у відповідній формі) або відмову від виконання щеплення. Дуже часто такі форми залишаються незаповненими або їх дають дітям додому з проханням до батьків залишити підпис на підтвердження згоди. Тож удосконалення відповідних форм мають лобіювати лікарі. Особливої уваги слід надавати якості загальної поінформованості щодо можливих ризиків і особливостей медичних втручань. Іноді пацієнти виявляють високий рівень прихильності та рішучу згоду на проведення будь-яких маніпуляцій, що спонукає лікаря до спрощеного викладу всього обсягу необхідних застережень і умов щодо подальших дій та можливих змін стану здоров’я пацієнта.

Подібні порушення і коло питань щодо них зумовили появу нової категорії позовів до суду про компенсацію моральної та майнової шкоди, завданої порушенням особистих немайнових прав, не пов’язаних зі шкодою для здоров’я. У зв’язку з цим принципово важливою є фіксація всієї наданої інформації і також тієї частини, з огляду на яку отримано згоду на проведення втручань.

Корисною може бути деталізована інформаційна пам’ятка, ознайомившись з якою, пацієнт має залишити підпис у відповідній формі. У правилах внутрішнього розпорядку і правилах надання медичних послуг для споживача також необхідно зазначити, що ознайомлення з пам’яткою є необхідною передумовою їх надання. Саме деталізація інформації пам’ятки з виключно повним переліком можливих ускладнень допоможе уникнути багатьох конфлікт¬них ситуацій.

Іноді пацієнти відмовляються підписувати будь-які документи (зі згодою чи без неї). На цей випадок, згідно зі статтею 43 Основ законодавства про охорону здоров’я, передбачена можливість для лікаря скласти відповідний акт у присутності свідків. Але судова практика в Україні вбачає за діями лікарів певну зацікавленість та не спирається у розгляді справ на подібні свідчення. Запрошувати інших пацієнтів у ролі свідків ризиковано, оскільки це межує з фактичним порушенням лікарської таємниці.

У разі якщо батьки на потребу щеплення для дитини відповідають рішучою відмовою, лікар має право повідомити про цей факт органи опіки та піклування. Отже, питання вакцинації наразі повинні бути вирішені, оскільки від цього залежить здоров’я наших дітей, здоров’я нації. І цим нехтувати ми не можемо та і не маємо права. Але останнє слово все ж таки належить особі, яка проводить її.

Автор матеріалу: Леонід Семененко, керівник Татарбунарського Офісу Мережі правового розвитку Одеської обласної організації ВГО «Комітет виборців України»