Непомічені і незадоволені потреби Півдня: про що говорять дані платформи LINK

Дата публікації: 11.08.2026

Платформа LINK, яку адмініструє Мережа правового розвитку, з 2023 року консолідує непомічені та незадоволені запити на гуманітарну допомогу від громад Херсонської та Миколаївської областей, а також координує їхнє виконання гуманітарними організаціями. Спираючись на дані платформи станом на липень 2026 року, маємо об’єктивну картину масштабу та тематики непомічених незадоволених потреб на Півдні України.

Масштаб потреб: дані LINK

• Загалом на платформі LINK обліковано 10 338 потреб, з яких 6 287 (61%) надійшли з Херсонської та 4 051 (39%) — з Миколаївської області.
• Найбільша частка потреб припадає на охорону здоров’я (3 228 потреб, 31%), житло та непродовольчі товари (2 895, 28%) і воду, санітарію та гігієну (2 539, 25%); також фіксуються потреби у тепло-, газо- та електропостачанні (732), харчуванні (336) та безпеці (36).
• Лише 45% потреб задоволено повністю. 29% залишаються актуальними (незадоволеними), ще 22% втратили актуальність — тобто ситуація в населених пунктах громад змінилася швидше, ніж надійшла допомога.
• Серед потреб із визначеним пріоритетом 2 330 (22,5% від загальної кількості) мають позначку «Високий» — тобто йдеться про потреби, від яких напряму залежить безпека або здоров’я людини (засоби пересування для осіб з інвалідністю, підгузки для лежачих хворих, медичні меблі тощо).
• Найбільша кількість зареєстрованих потреб зафіксована у Високопільській (1 066), Нововоронцовській (1 030) громадах Херсонської області, Березнегуватській (840) та Шевченківській (719) громадах Миколаївської області — це переважно невеликі, віддалені або прифронтові громади, де найгостріше відчувається брак власних послуг і кадрів.

Без якісної оцінки потреб і належної координації навіть задокументований запит на допомогу часто залишається незадоволеним, а гуманітарна система не встигає за швидкістю зміни ситуації в громадах.

Більше про те, як 2026 рік змінює логіку гуманітарної допомоги, читайте тут

Розвиток послуг у громадах

Не кожна громада має актуальну якісну та кількісну оцінку власних потреб: невідомо, скільки в громаді дітей, людей із інвалідністю, людей похилого віку, — а без цих даних профільні управління соціальної політики не можуть визначити, який набір послуг реально потрібен населенню.

_{^{Примітка: дані про демографічну ситуацію платформа LINK оновлює щомісяця в 25 громадах Миколаївської та Херсонської області. Проте така інформація відсутня щодо інших громад.}}

Ключові бар’єри для доступу до послуг:

• брак кваліфікованих кадрів у соціальній та адміністративній сферах, часто через низьку оплату праці (наприклад, ставка психолога становить 8 000 грн при навантаженні 1000 бенефіціарів);
• відсутність у частині громад комунальних установ (зокрема центрів надання соціальних послуг), що унеможливлює виявлення й супровід людей у складних життєвих обставинах;
• логістичні перешкоди та фізична віддаленість послуг від мешканців віддалених і прифронтових населених пунктів;
• слабка матеріально-технічна база (комп’ютери, інтернет, зв’язок);
• небажання окремих ОМС співпрацювати з громадськими та благодійними організаціями;
• необізнаність населення, включно з людьми похилого віку, щодо наявних послуг та цифрових інструментів (кабінет «Дія», портал Пенсійного фонду тощо);
• брак координації та «дорожньої карти» послуг, зокрема між гуманітарними акторами та органами місцевого самоврядування, 
• низький рівень довіри до влади та її інституцій, який зокрема повʼязаний з низькою залученість населення до прийняття рішень, непрозорість рішень, 
• обмежені можливості для вирішення потреб мешканцями громад (дорожня інфраструктура та транспортне сполучення, сезонні роботи тощо).

Позитивною є практика громад, в яких створено повноцінні центри надання соціальних послуг із кількома фахівцями (приклад Мішково-Погорілівської громади Миколаївської області), а також практики мобільних послуг старостатів.

Гуманітарне реагування чи довготривале відновлення

Громади перебувають на різних щаблях готовності: від громад під щоденними обстрілами (де питання відновлення є передчасним) до громад, які вже стабілізувалися і подекуди мають більшу кількість населення, ніж до повномасштабного вторгнення. Іноді ці стани співіснують навіть у межах однієї громади.

Об’єктивні безпекові дані підтверджують цю неоднорідність. За даними INSO / Conflict Humanitarian Data Center (CHDC) щодо зафіксованих безпекових інцидентів у 2022–2026 роках.

• У Херсонській області  (14 громад у вибірці) зафіксовано 28 300 безпекових інцидентів; лідер за їхньою кількістю — Білозерська громада (5445, з них 2168 у 2025 році й 1541 у 2026), а найменше інцидентів — у Кочубеївській громаді (35).
• У Миколаївській області (11 громад у вибірці) зафіксовано 2 089 інцидентів — майже вдесятеро менше, ніж у Херсонській; більшість громад області демонструють стійке зниження кількості інцидентів після 2022 року.
• Водночас у кількох громадах обох областей у 2025–2026 роках фіксується нове загострення: наприклад, у Борозенській громаді (Херсонська область) 71% усіх інцидентів за п’ять років припало саме на 2026 рік, а у Снігурівській громаді (Миколаївська область) 2026 рік став першим із максимальним показником, що перевищив навіть рівень 2022 року, також кількість інцидентів значно зросла і в Галицинівській громаді — в 2025 та в 2026 по 161 випадку, а в 2022 — 133.

Рішення про перехід громади від гуманітарного реагування до стратегічного планування відновлення не може ухвалюватися за єдиним календарним чи адміністративним критерієм — воно має спиратися на актуальну безпекову динаміку конкретної громади, яка може суттєво відрізнятися навіть у межах одного району.

Ключові виклики:

• брак уніфікованих, актуальних даних про ситуацію в громаді (демографія, руйнування, потреби),без чого неможливо ухвалити обґрунтоване рішення про перехід від реагування до відновлення;
• недостатність ресурсів навіть для забезпечення базових потреб (світло, вода, опалення, зв’язок, аптеки, продукти) у постраждалих громадах;
• відтік кадрів і мешканців із прифронтових громад та повільне повернення після деокупації чи стабілізації;
• залежність спроможності громади до планування від політичної волі місцевої влади та її здатності комунікувати вертикально — з районною, обласною адміністраціями та гуманітарними й міжнародними партнерами;
• необхідність поєднувати надзвичайне реагування (плани екстреного реагування) зі стратегіями розвитку в межах одного документа, оскільки ситуація може погіршитися будь-якої миті.

Підхід до кожної громади має бути індивідуальним: уніфікований універсальний перелік критеріїв переходу до відновлення не працює для громад із кардинально різним безпековим контекстом навіть у межах однієї області.

_{Гуманітарна система часто не встигає за критичними ситуаціями навіть у відносно стабільних громадах. 2025 минулого року через обстріли один із районів Херсонщини залишився без теплопостачання, і понад 2 000 людей провели зиму в холодних будинках. На момент цієї кризи в Миколаївській області вдалося ідентифікувати лише близько 500 місць для розміщення постраждалих, хоча загальнонаціональна база житлового фонду для розселення вимушено переміщених осіб мала бути напрацьована ще навесні 2025 року. Це підтверджує висновок про необхідність завчасного, а не реактивного планування ресурсів для екстреного реагування навіть у громадах, які формально вже перейшли до фази відновлення.}

Людський потенціал для розвитку громад

У громадах спостерігається гострий дефіцит кваліфікованих кадрів — соціальних працівників, лікарів, керівників ЦНАПів тощо, — часто через низьку та неконкурентну оплату праці, відсутність житла й укриттів для фахівців, які готові переїхати в громаду, а також загальний відтік молоді, що не бачить перспектив і престижу в роботі на місцях.

Серед викликів:

• криза лідерства. Брак «агентів змін», які готові брати на себе відповідальність за розвиток громади;
• брак умов проживання (житло, укриття, базові послуги) для фахівців, яких громада хоче залучити;
• виїзд фахівців посилюється мобілізацією чоловіків, що створює критичні прогалини в комунальному та аграрному секторах;
• недостатнє використання потенціалу жінок у професіях, які традиційно вважались чоловічими, та людей старшого віку (60+), які мають досвід, знання й мотивацію долучатися до розвитку громади;
• недостатність верифікованих даних. Громади часто оперують «персональними історіями» замість системного моніторингу кількості людей, які проживають на території громади, їхнього соціального статусу, кількості вразливих груп тощо.

Як приклад дієвого рішення — практика Шевченківської громади, де голова громади зміг залучити кваліфікованого керівника ЦНАПу з обласного центру завдяки нестандартним, але законним стимулам та умовам. Це підтверджує, що успіх значною мірою залежить від управлінської спроможності та ініціативності органу місцевого самоврядування.

Інструменти народовладдя: партисипація на локальному рівні

В умовах переходу від гуманітарного реагування до стратегічного планування, активна участь мешканців (партисипація) перетворюється на критичний фактор безпеки.

Громада, де мешканці відчувають себе ігнорованими, стає вразливою до ворожих інформаційно-психологічних операцій та внутрішньої дестабілізації. Таким чином залучення є не просто демократичним атрибутом, а механізмом соціального захисту та легітимності влади. 

Виклики виникають як з боку населення, так і з боку влади. 

З боку мешканців: 

• переконання, що «все вирішено за нас», підкріплене попереднім досвідом ігнорування з боку місцевої влади;
• психоемоційне вигорання — стан хронічного стресу обмежує особистісний ресурс, необхідний для суспільної активності;
• необізнаність про інструменти участі (петиції, громадські слухання, бюджети участі тощо) та високий рівень недовіри до результативності цих інструментів.

З боку органів місцевого самоврядування: 

• адміністративний консерватизм. Страх «накручувати людей», сприйняття обізнаності громадян як загрози стабільності управління;
• багатофункціональність ролей в ОМС. У малих громадах одна особа часто поєднує ролі голови, бухгалтера та соцпрацівника, що створює перевантаженість посадовців поточними «пожежними» питаннями, на які і без них не вистачає часу;
• застарілі сайти й процедури, брак прозорості рішень та відкритої звітності, відсутність інтерактивних інструментів зворотного зв’язку;
• небажання бути активним гравцем у процесах партисипації (побоювання зростання вимог із боку мешканців), необізнаність самих посадовців щодо відмінностей між інструментами участі.

Додатковим викликом є складність пріоритизації різних потреб серед різних груп населення (ветерани, ВПО, літні люди, молодь тощо), а також відсутність локальних лідерів і успішних прикладів, які надихали б інших.

Дані платформи LINK показують систему, яка постійно наздоганяє реальність, а не випереджає її. З понад 10 тисяч зафіксованих потреб задоволена лише кожна друга, і майже чверть втратила актуальність ще до того, як допомога дійшла — це означає, що громада вже пережила проблему сама, без підтримки. За цими відсотками — конкретні люди: лежачі хворі без засобів особистої гігієни, діти без теплих будинків, громади без психологів на тисячу мешканців.

Орієнтир на майбутнє очевидний: без актуальних, регулярно оновлюваних даних про кожну громаду — демографію, безпекову динаміку, наявні послуги — жодне рішення не буде обґрунтованим. Гуманітарні організації, донори та органи місцевого самоврядування потребують не загального плану для Півдня, а гнучкої системи, здатної реагувати на швидкість зміни ситуації в кожній конкретній громаді окремо. Партисипація мешканців у цьому — не декоративний елемент, а механізм безпеки: громада, яку чують, менш вразлива до дестабілізації.

Всі матеріали про роботу LINK читайте тут

Отримайте поглиблену консультацію через чатбот LawLink

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.