Новий закон про ВПО: що змінюється та до чого готуватися переселенцям

Дата публікації: 23.10.2026

В Україні запрацював новий базовий закон про внутрішньо переміщених осіб, який замінив документ ще 2014 року. Замість звичних довідок тепер видають витяги, термін повідомлення про нову адресу зріс до 30 днів, а серед підстав для зняття з обліку зʼявилися критерії безпечного повернення. Що саме змінюється у виплатах, пенсіях, житлових гарантіях та документах для переселенців і які ризики вже обговорюють правозахисники, розʼяснює юрист  ГО «Північна правозахисна група» Вячеслав Пушин.

22 жовтня 2026 року набрав чинності Закон України від 1 липня 2026 року № 4924-IX «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (надалі — Закон № 4924-IX). Він замінює Закон № 1706-VII, який діяв із 2014 року, і змінює не лише процедури обліку, а й окремі гарантії щодо житла, пенсійного забезпечення та соціальної підтримки.

Довідка залишається чинною, але підтвердженням стане витяг

Стаття 8 Закону № 4924-IX визначає витяг з Єдиної інформаційної бази даних про ВПО як документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує взяття на облік, факт переміщення та місце проживання особи. Закон прямо встановлює, що обидві форми витягу мають однакову юридичну силу.

Водночас пункт 4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» зберігає чинність раніше виданих довідок: вони не потребують заміни. Перехід на витяг можливий за заявою людини, а якщо для реалізації певного права вимагається довідка ВПО, замість неї можна подати витяг.

Закон № 4924-IX передбачає існування Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб для обліку ВПО та взаємодії з іншими державними інформаційними системами. Серед завдань, як зазначено в законі, є забезпечення можливості оцінювання потреб ВПО, ступеня їх задоволення та інтеграції за місцем проживання. Водночас сам факт функціонування такої бази не означає запровадження повноцінної електронної взаємодії між ВПО та державними органами. Варто зазначити, що Єдина інформаційна база існувала і раніше, проте користувалися інформацією, що в ній накопичувалась, виключно державні органи. Внутрішньо переміщена особа мала можливість лише ознайомитись з деякою інформацією щодо себе (зокрема, з власною заявою про взяття на облік, про стан дії довідки та надання допомоги на проживання). Такий підхід, скоріш за все, і залишиться, разом із можливістю подавати первинну заяву про взяття на облік та призначення допомоги на проживання через мобільний додаток «Дія».

Дитина, народжена після переміщення батьків: зміна підходу

Одна з помітних відмінностей стосується дітей. Раніше Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509, передбачав видачу довідки, зокрема дитині, яка народилася у ВПО, що перемістилася з територій бойових дій або тимчасової окупації, включених до відповідного переліку. Таке правило існувало з червня 2016 року.

Окрім того, в постанові КМУ від 20.03.2022 року № 332 було прямо зазначено право дитини, яка народилась у внутрішньо переміщеної особи та відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази, на отримання допомоги на проживання у розмірі 3000 грн щомісячно.

Натомість новий Закон № 4924-IX встановлює, що дитина, яка народилася у батьків-переселенців після їхнього переміщення, не вважається внутрішньо переміщеною особою в розумінні цього Закону. Водночас держава має забезпечувати підтримку таких батьків «з урахуванням факту народження дитини». Втім яким чином такий факт народження має враховуватись – питання залишається відкритим до того часу, коли будуть внесені зміни до відповідних нормативно-правових актів, що стосуються соціального захисту ВПО.

Незважаючи на те, що за новими правилами дітям, які народилися у переселенців, не надаватиметься статус ВПО, довідки, видані таким дітям до 22 жовтня 2026 року, скасовувати, скоріш за все, не будуть (зважаючи на згаданий раніше пункт 4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення»). Проте наявність у дітей довідок ВПО не гарантуватиме право на отримання допомоги на проживання до завершення 6-місячного строку, на який було призначено цю допомогу, не зважаючи на те, що зміна закону сама по собі не дає достатніх підстав стверджувати, що виплату неодмінно припинять.

Отже, які саме програми та за якою процедурою забезпечуватимуть урахування потреб дітей, що народилися у переселенців, залежатиме від урядових постанов. В прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 4924-IX зазначено, що Кабінет Міністрів України має прийняти необхідні постанови для реалізації вимог цього закону впродовж трьох місяців з дня, наступного за днем опублікування закону (тобто фактично до 23.10.2026 року). Чи станеться так, як було задумано законодавцем, і чи дійсно є підстави для хвилювання, які вже давно висловлюють правозахисники, – покаже час.

Повідомлення про зміну адреси: строк збільшено

Стаття 9 Закону № 4924-IX надає ВПО 30 календарних днів, щоб повідомити уповноважений орган або ЦНАП про зміну місця проживання чи повернення до покинутого місця (раніше повідомити про нову адресу потрібно було протягом 10 днів, а про повернення — не пізніше ніж за три дні до від’їзду). Яким способом має бути надано повідомлення про зміну адреси проживання або про повернення до покинутого місця проживання, детально визначатиме Кабінет Міністрів.

Водночас обов’язок повідомлення зберігається: переселенцям варто фіксувати дату зміни місця проживання та не відкладати актуалізацію відомостей до завершення 30-денного строку.

Зняття з обліку: найбільш дискусійна новація

Замість колишньої норми про відкликання або визнання недійсною довідки новий закон вводить поняття зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи. Серед підстав, які досі існували і застосовувались для зняття з обліку без заяви особи (повернення до покинутого місця проживання, виїзд на постійне проживання за кордон або відсутність в Україні  більше 90 днів, наявність обвинувального вироку за певними статтями КК України, смерть особи), з’явилася принципово нова: відновлено умови для безпечного, добровільного та гідного повернення до покинутого місця проживання. Порядок встановлення таких умов має визначити Кабінет Міністрів. Але тут виникає ключове запитання: чи означає факт визнання громади безпечною як достатню умову для того, що конкретна людина може повернутися? Адже умовна і формальна безпека території сама по собі не означає відновлення зруйнованого житла, створення робочих місць і не гарантує доступу до належних умов лікування, освіти та соціальних послуг.

У рекомендаціях, що були оприлюднені 10 серпня 2026 року, правозахисні організації застерегли, що зняття з обліку може фактично обмежити доступ до виплат, житлових програм та інших форм підтримки, а отже — опосередковано тиснути на людину, спонукаючи її до повернення. Вони закликають встановити прозорі критерії безпечного повернення, враховувати індивідуальні обставини, завчасно повідомляти про рішення та забезпечити можливість дієвого оскарження прийнятого рішення про зняття ВПО з обліку.

Це вказує на практичний ризик, який уряд має врахувати, готуючи підзаконні акти. Особливо важливо, щоб зняття з обліку не перетворювалося на формальний крок з ухваленням рішення без оцінки реальної ситуації в громаді повернення, без врахування життєвих обставин конкретної особи та сім’ї.

Документи, пенсії та захист соціальних виплат

Стаття 12 Закону № 4924-IX прямо забороняє встановлювати додаткові вимоги до оформлення та обміну документів, що посвідчують особу, лише на підставі факту внутрішнього переміщення. Однак реалізація цієї гарантії на практиці викликає запитання. Державна міграційна служба України визнає, що через тимчасову окупацію частини території України втрачено доступ до окремих паперових картотек підрозділів, у яких зберігалися відомості про раніше видані паспорти. Якщо інформації про особу немає і в доступних електронних реєстрах, процедура її ідентифікації ускладнюється. У таких випадках можуть знадобитися додаткові перевірки та встановлення особи шляхом опитування свідків. Отже, навіть за відсутності формально встановлених спеціальних вимог для переселенців, об’єктивні перешкоди в доступі до документів та архівних відомостей можуть створювати для них додатковий фактичний тягар.

Особливо чутливою ця проблема є для дітей із сімей ВПО, які оформлюють паспорт громадянина України вперше. Якщо дитина народилася на тимчасово окупованій території або її батьки не мають доступу до документів, необхідних для підтвердження відповідних відомостей, процедура документування може потребувати додаткових перевірок. Офіс Омбудсмана у своїх роз’ясненнях щодо документування вступників із тимчасово окупованих територій окремо звертав увагу на можливість установлення особи за відсутності документів із фотокарткою та на тривалість такої процедури, яка може сягати двох місяців.

Тому принципове значення матиме не лише наявність законодавчої заборони, а й те, як її застосовуватимуть підрозділи ДМС: чи забезпечать вони належне використання доступних державних реєстрів, чи не перекладатимуть на заявників наслідки втрати державою доступу до архівів і чи не перетворюватимуть передбачені законом перевірки на фактичні додаткові бар’єри. Адже законодавча гарантія буде дієвою лише тоді, коли факт внутрішнього переміщення не погіршуватиме реальних можливостей людини отримати паспорт і реалізувати пов’язані з ним права.

Особливої уваги заслуговує формулювання статті 16 Закону № 4924-IX, за яким «держава вживає всіх можливих заходів для забезпечення своєчасності виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам та погашення заборгованості з пенсійних виплат, у тому числі за рішенням суду». На перший погляд, це формулювання можна сприймати як додаткову гарантію пенсійних прав переселенців. Однак окреме згадування заборгованості, підтвердженої судовими рішеннями, змушує звернути увагу на проблему, яка існує далеко не перший рік: навіть після того, як людина домоглася в суді визнання свого права на пенсію або її перерахунок, за фактом це право ризикує залишитися нереалізованим протягом усього життя пенсіонера.

За таких обставин закріплення відповідної гарантії в новому законі саме по собі не розв’язує проблему. Формула «вживає всіх можливих заходів» не встановлює конкретного строку погашення заборгованості, не визначає механізму гарантованого фінансування та не забезпечує автоматичного перерахування коштів після набрання судовим рішенням законної сили. Виникає закономірне запитання: чи зміниться щось для пенсіонера, який уже кілька років очікує на виконання рішення суду, якщо держава знову підтверджує обов’язок виплатити борг, але не встановлює чіткого механізму та строків його погашення? Тому практична цінність нової норми залежатиме не від самого її проголошення, а від того, чи супроводжуватиметься вона достатнім фінансуванням, прозорим обліком заборгованості та реально дієвим механізмом виконання судових рішень.

Звертає на себе увагу те, що в Прикінцевих і перехідних положеннях Закону № 4924-IX передбачено вилучення внутрішньо переміщених осіб із категорії пенсіонерів, які зобов’язані щороку подавати заяву про неотримання пенсії від РФ. Ця зміна продовжує тенденцію до поступового скасування спеціальних вимог, які тривалий час застосовувалися до пенсіонерів-ВПО. Торік постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року № 299 було визнано нечинною ПКМУ № 637, яка вимагала від пенсіонерів-ВПО проходити ідентифікацію кожні шість місяців. Наразі щорічна фізична ідентифікація передбачена лише для пенсіонерів, які тимчасово проживають за межами України або на тимчасово окупованих територіях, а не для всіх внутрішньо переміщених осіб як окремої категорії.

Отже, новий законодавчий підхід полягає у відмові від додаткових обов’язків, пов’язаних саме зі статусом ВПО. Водночас скасування щорічного подання заяви про неотримання пенсії від РФ не слід ототожнювати зі скасуванням усіх процедур підтвердження права на пенсію: для осіб, які проживають за кордоном або на тимчасово окупованих територіях, продовжують діяти передбачені законодавством правила фізичної ідентифікації.

Ще одна практично важлива зміна — доповнення статті 73 Закону України «Про виконавче провадження». До переліку сум, на які не може бути звернено стягнення, включено цільову фінансову допомогу у вигляді допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі. Отже, така допомога ніби має бути захищена від списання в межах виконавчого провадження. Однак залишається питання реалізації цієї норми. Адже банки мають вчасно і правильно ідентифікувати цільове призначення коштів та негайно інформувати про це державних і приватних виконавців, щоб запобігти запуску процедури стягнення коштів. Проте зміст судових рішень у численних справах, де відповідачами є виконавці, свідчить про те, що банківські установи переважно «не бачать» джерела походження коштів, що надійшли на картковий рахунок клієнта — якщо це звичайний рахунок, а не поточний рахунок зі спеціальним режимом використання. Водночас має також існувати алгоритм повернення помилково списаних сум — зрозумілий і дієвий.

Тож саме на практиці виявиться, чи стане нова гарантія реальним захистом коштів допомоги на проживання ВПО, а не ще однією нормою в законі, яка не працює.

Житло та соціальна підтримка: що посилюється, а що потребує уточнення

Новий Закон № 4924-IX зберігає та закріплює на рівні основного тексту спеціальну гарантію безоплатного тимчасового проживання для визначених категорій ВПО. Ця гарантія не є нововведенням: спочатку Закон № 1706-VII передбачав загальне правило про можливість безоплатного тимчасового проживання протягом шести місяців із моменту взяття на облік ВПО, з можливістю продовження цього строку для окремих категорій осіб. Однак Законом № 3446-IX від 08.11.2023 року цей підхід було змінено: визначені Кабінетом Міністрів категорії ВПО отримали право на безоплатне тимчасове проживання без обмеження шестимісячним строком – протягом дії воєнного стану та ще шести місяців після його припинення або скасування.

Новий закон підтверджує цю гарантію, уточнюючи умови її застосування: вона поширюється на визначені Кабінетом Міністрів категорії ВПО, які проживають у житлі для тимчасового проживання, за умови, що підстави переміщення не змінилися, а особа не набула іншого місця проживання. Отже, йдеться не про запровадження нового права для всіх переселенців, а про закріплення та уточнення вже чинного спеціального механізму захисту від передчасного припинення безоплатного проживання. Практичний обсяг захисту залежатиме від того, кого саме уряд включить до відповідного переліку, а також від наявності житлового фонду.

Стаття 15 Закону № 4924-IX містить загальний перелік прав ВПО на соціальний захист, наголошуючи, що додаткова соціальна підтримка можлива за умови дотримання принципів адресності та стимулювання економічної самостійності отримувачів. Водночас адресність не повинна ставати виправданням для необґрунтованого звуження доступу до базових послуг.

Є й питання, яке потребує окремої уваги: у новому законі немає колишньої прямої норми про безоплатне харчування дітей ВПО та дітей зі статусом постраждалих унаслідок воєнних дій, які навчаються в закладах освіти. Це не означає автоматичного скасування існуючого безоплатного харчування, оскільки відповідні гарантії можуть установлюватися іншими законами або урядовими актами, проте вірогідність відміни безоплатного харчування є достатньо високою.

Правнича допомога та допомога на проживання

Старий Закон № 1706-VII покладав на місцеві державні адміністрації обов’язок приймати громадян і надавати безоплатну первинну правничу допомогу з питань обліку. Закон № 4924-IX прямо закріплює право ВПО на безоплатну правничу допомогу відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу». Дійсно, нова редакція формулює право ширше, проте слід зазначити, що це лише констатація норми, яка існує в Законі України «Про безоплатну правничу допомогу» ще з січня 2017 року.

Допомога на проживання й надалі регулюється постановою КМУ № 332, а порядок обліку – постановою № 509. Звісно, сам Закон № 4924-IX не деталізує порядок виплат фінансової допомоги для переселенців (це компетенція Уряду), тому для визначення права на допомогу, її розміру та тривалості слід застосовувати актуальну редакцію постанови № 332. Як буде виглядати оновлений Порядок надання допомоги  на проживання ВПО і які в ньому відбудуться зміни в напрямку реалізації «принципів адресності та стимулювання економічної самостійності отримувачів»  – покаже час.

Що це означає для ВПО

У строк, що становить 3 місяці з дня, наступного за днем (22.07.2026 року) опублікування  Закону № 4924-IX Кабінет Міністрів має забезпечити нормативне узгодження процедур із новим законом. Правозахисники небезпідставно висловлюють занепокоєння та закликають не допустити прогалин у роботі системи обліку, автоматичного припинення підтримки через технічні проблеми та запровадити зрозумілий механізм оскарження рішень.

Водночас варто стежити за офіційними роз’ясненнями щодо порядку обліку, своєчасно повідомляти про зміну адреси та зберігати документи, які підтверджують право на допомогу. Особливо уважними слід бути в ситуації, якщо надійде повідомлення про можливе зняття з обліку або припинення виплат.

Закон № 4924-IX хоч і підтверджує низку гарантій, але створює нові питання, відповіді на які залежатимуть від урядових постанов та практики державних органів. Ключовим показником є не сама зміна термінів — із «довідки» на «витяг» чи з «відкликання» на «зняття з обліку», – а те, чи зможе людина реально скористатися своїми правами без надмірної бюрократії та ризику втратити підтримку.

Матеріал створено за підтримки Фонду Чарльза Стюарта Мотта. Зміст публікації є виключно відповідальністю громадської спілки «Мережа правового розвитку».

Титульне фото до статті: redpost.com.ua

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.