Мережа правового розвитку вперше в Україні дослідила правові проблеми неформально зайнятих працівників

Дата публікації: 05.08.2021

Які правові проблеми мають неформально зайняті працівники? З якими новими викликами вони почали зіштовхуватися під час пандемії Covid-19? Які причини спонукають роботодавців працювати «в тіні»? На ці та багато інших запитань дає відповідь дослідження «Вплив пандемії Covid-19 на правові потреби неформально зайнятих осіб в Україні». Його нещодавно презентувала Мережа правового розвитку за участі українських та міжнародних експертів, експерток, представників і представниць органів державної влади, громадських організацій та профспілок.

Передувало створенню дослідження участь Мережі правового розвитку в тематичній групі, яка працювала над проблемами дотримання трудових прав під час серії всеукраїнських обговореннь з питань людиноцентричного правосуддя. Як з’ясувалося тоді, в Україні та загалом у світі бракує ґрунтовних досліджень щодо правових потреб і проблем неформально зайнятих працівників. Відтак це – перешкода на шляху до створення ефективної дорожньої карти щодо розбудови стратегій і політик задля зменшення рівня незадекларованої праці та її негативних наслідків.

Пандемія Covid-19 загалом загострила проблеми у сфері трудових відносин. За 2020 рік звернень до провайдерів правової допомоги щодо дотримання трудових прав значно побільшало, зокрема кількість таких звернень до членських організацій Мережі правового розвитку зросла удвічі.

«На жаль, у випадках порушення трудових прав неформально зайняті працівники майже не мають шансів захистити свої інтереси», – відзначив виконавчий директор Мережі правового розвитку Євген Полтенко. 

Дослідження, проведене за підтримки МФ «Відродження», дозволяє «пролити світло» на проблему неформальної зайнятості, причини її виникнення, зрозуміти масштаб, запропонувати і обговорити конкретні рішення. Оскільки неформальна зайнятість є складним, багатовимірним явищем, яке має різні прояви не лише в Україні, а й у світі, важливим є погляд на нього у глобальному контексті. 

Науковий співробітник Центру з міжнародної співпраці Університету Нью-Йорку Густаво Мауріно зазначив: 

«Дослідження підтверджують, що у всіх країнах незалежно від рівня доходу – однакові проблеми. Дуже важливо, щоб ми вели глобальний діалог щодо цих досліджень і цих проблем. Важливою є методологія: йдеться про те, щоб зафіксувати досвід людей, які стикаються із цією проблемою щодня. Важливим був людиноцентричний підхід до проведення фокус-груп, оскільки цей підхід дає розуміння того, як саме люди переживають ці проблеми. Далі вже переходимо до іншого рівня – інституційного, до пошуку рішень». 

Старша програмна менеджерка Міжнародної експертної групи за мирне, справедливе та інклюзивне суспільство Сваті Мехта підкреслила провідну роль вивчення контекстів та ведення суспільного діалогу, до якого мають долучатися всі зацікавлені сторони, як-от міністерства, роботодавці й головне – люди, на яких вплинула проблема. 

«Коли ми говоримо про людиноцентричне правосуддя, маємо думати і про стратегію попередження несправедливості. Одним із критичних факторів несправедливості є розвиток відносин між людьми та державою. Коли люди не мають доступу до базових послуг, вони втрачають віру в державу. Нам потрібно знайти інші шляхи для захисту прав людей та як регулювати цей сектор. І це, в свою чергу, має стати важливою складовою суспільного договору, що вплине на рівень довіри суспільства до всієї системи правосуддя», – зазначила експертка. 

На підтвердження цього програмний директор Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Щербатюк зазначив: 

«На сьогоднішній день наша судова система, адміністративні механізми недостатньо ефективні й доступні для людей, тому мають невелику довіру. Аби люди частіше зверталися до інституцій захисту прав, потрібно створювати такі механізми, які б дозволяли судовій системі ефективніше відповідати на ці виклики». 

Голова Профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України Василь Андрєєв відзначив: 

«Роботодавці взагалі не розглядають формальну зайнятість як вихід із подолання кризи із кадрами. Вони говорять про рекламну кампанію, агентства, щоб залучити нових працівників, але не про формальну зайнятість. Бо це дорого, нерентабельно і взагалі працівників важко потім звільнити. Немає стратегії для того, щоб всі працівники в Україні були формалізовані. Є приблизна стратегія того, що зміниться законодавство і полегшаться умови найму, звільнення. Але ніхто не спитав роботодавців, чи дійсно вони будуть формалізувати зайнятість своїх працівників після таких змін». 

Координаторка програми «Права людини та правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження» Ольга Гальченко відзначила, що пандемія Covid-19 актуалізувала проблеми у сфері трудових правовідносин. 

«Ми почули експертів з різних країн і, думаю, можна говорити, що ми знаходимось на одній хвилі щодо питань захисту прав. Я думаю, що дослідження можуть стати міцним фундаментом для спільного порядку денного та спільних дій в майбутньому», – підкреслила Ольга Гальченко. 

Дослідження «Вплив пандемії Covid-19 на правові потреби неформально зайнятих осіб в Україні» стало певним викликом для дослідницької команди через відсутність надійної статистики про генеральну сукупність неформально зайнятих осіб, закритість цієї соціальної групи. Про те, як вдалося подолати ці складнощі, розповів експерт-соціолог, координатор соціологічної групи дослідження Олександр Щербатюк, окреслюючи методологію дослідження.

«Коли планували проведення і фокус-груп, і кількісного дослідження, ми розуміли, що зіштовхнемося з проблемами відмов та низькою динамікою фокус-груп. Із глибинними інтерв’ю ситуація була така ж. Хочу відзначити професійну роботу всієї команди, яка була залучена до реалізації дослідження. Не дивлячись на ці виклики: велику кількість відмов і складнощі переговорів, вдалося зібрати дані достатньої якості, для того щоб вважати їх надійними», – зазначив експерт. Він також пояснив, що до основної групи неформально зайнятих осіб була залучена і контрольна група – офіційно працевлаштовані особи. Оскільки дослідження не  є репрезентативним для неформально зайнятих осіб, саме контрольна група дозволяє на етапі аналізу проблем та розробки рекомендацій порівнювати результати серед неформально зайнятих та офіційно працевлаштованих.

«Мені здається, що багато аспектів ще залишається невивченими, наприклад, роль роботодавців, роль судової системи в сфері неформального працевлаштування. Як на мене, інструментарій дослідження, який був розроблений, цілком може бути адаптований і використовуватися у майбутніх проєктах, задати вектори майбутніх досліджень і майбутньої діяльності загалом», – підсумував Олександр Щербатюк. 

Водночас директор програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного Фонду «Відродження» Роман Романов зауважив:  «У нас часто недооцінюють важливість досліджень не тільки при формуванні державної політики, а й при визначенні пріоритетів громадського активізму. Побутує гіпотеза, що люди страждають, і їх треба захищати. Але важливо розуміти, чого насправді потребують люди перед тим, як їх захищати. Результати цього дослідження демонструють, що суттєва частина людей не хочуть, щоб їх захищали, адже неформальна зайнятість – це їх свідомий вибір. Це відбувається через комплекс причин: складність побудови кар’єри в офіційних установах, непевність перспектив пенсійного забезпечення, непрацюючі механізми захисту прав. Тому людиноцентричний підхід до дослідження відкриває цікавий порядок денний для діяльності не лише державних установ, формування державної політики, але й для тих, хто причетний до сфери зайнятості».

Ключові знахідки дослідження представив Євген Полтенко. Він звернув увагу, що найбільше незадекларована праця зустрічається у таких сферах економіки як торгівля, будівництво та ремонти, промисловість, особисті послуги, готельно-ресторанна справа, допомога по господарству; особливо на малих та середніх підприємствах. Натомість майже не зустрічається у таких секторах як: медицина, фармацевтика, освіта, наука, охорона та безпека; зокрема у великому бізнесі, державному та комунальному секторах неформальної зайнятості майже немає.

«Для нас стало несподіванкою, що на повний робочий день працюють доволі велика кількість неформально зайнятих осіб – майже 60%. Дослідження показало, що неформальна зайнятість більш характерна для жінок віком від 18 до 45 років. Неформально зайняті працівники мають трохи менший рівень освіти, ніж офіційно працевлаштовані, та працюють в середньому 4,5 років, тоді як формально зайняті – 9,5 років», – зазначив Євген Полтенко.

Мотиваційними чинниками вдатися до неформальної зайнятості є вища заробітна плата за рахунок уникнення сплати податків, можливість отримати її в зручний час, швидко змінити роботу та працювати дистанційно. 

Цікаво, що три чверті з числа неформально зайнятих осіб намагаються знайти офіційну роботу або легалізувати свою зайнятість. Однак роботодавці не можуть такий запит задовольнити. На думку респондентів дослідження, вирішити проблеми неформальної зайнятості можуть спрощення процедури оформлення працівників на невеликих або нерегулярних роботах та процесу сплати податків. 

Неформально зайняті більше зіштовхуються порівняно з офіційно працевлаштованими із такими наслідками як стрес, втрата здоров’я, втрата роботи, шкода сімейним відносинам.

Дослідження показало, що відстоювання трудових прав у випадку неформальної зайнятості у 6,5 разів частіше закінчуються звільненням, ніж у випадку з офіційним працевлаштуванням.

Через пандемію неформально зайняті працівники отримують меншу заробітну плату, втрачають роботу, не можуть звернутися за соціальною допомогою, не отримують лікарняні та зустрічаються з погіршенням умов роботи. 

Програмний менеджер Мережі правового розвитку Віталій Охріменко зауважив: «Сьогодні дехто зі спікерів вже згадував про формування нових суспільних договорів. І це дуже актуальне питання у контексті нових сфер економіки і таких системних структурних явищ, як-то неформальна зайнятість, тіньова економіка».

Віталій Охріменко презентував напрацьовані за результатами дослідження рекомендації. Він також звернув увагу на необхідність проведення системних досліджень, які допоможуть моніторити ситуацію, знаходити тенденції, приймати рішення та формувати політики.
«Ми розуміємо, що дослідили тільки 50% від необхідного – потреби працівників. Потрібно зробити дослідження ще й щодо роботодавців – тих, хто працює офіційно, напівофіційно, «в тіні». Це великий виклик для нас усіх, тому що без цих даних не можливо реально формувати дорожню карту. Також важливим є вдосконалення адміністративної статистики. Добре було б, якби Держстат України звернув увагу на вдосконалення своєї методології щодо визначення поняття неформальної зайнятості та звернув увагу також на окремих працівників, самозайнятих осіб у неформальному секторі та членів домогосподарств, які безсумнівно є представниками неформального сектору економіки, але про яких ми дуже часто забуваємо», – зазначив Віталій.

Заступниця директора департаменту з питань праці Держпраці Олена Коновалова розповіла про підхід служби до формалізації незадекларованої праці. 

«Дякую за дослідження. Я отримала величезне задоволення. Певні аспекти в своєму аналізі ми досі не враховували. Деякі моменти ми почнемо використовувати найближчим часом саме при проведенні оцінки рівня незадекларованої праці», – зауважила Олена Коновалова.

Одним із можливих складових вирішення питання незадекларованої праці голова ГО «Трудові ініціативи» Георгій Сандул вважає асоціації, в які могли б об’єднуватися неформально зайняті працівники. Це, відповідно, потребує посилення інституційного механізму.

Керівник експертної групи Директорату розвитку ІТ-індустрії Міністерства цифрової трансформації Олексій Добронравов поділився досвідом переведення неформальної зайнятості в формальну площину в сфері ІТ-зайнятості та креативних індустрій за допомогою впровадження податкової та правової системи Дія City. Серед способів оформлення відносин вона пропонує GIG-контракт. 

«Через призму цивільного права – це специфічна форма договору підряду. У gig-працівників є всі соціальні гарантії, які сьогодні є в найманих працівників – лікарняний, гарантована відпустка мінімум 18 днів, у разі звільнення раніше, ніж за 2 тижні – компенсація. Ідея в тому, щоб створити серед резедентів Дія City таке самоврядування, яке краще, ніж держава знає, що потрібно галузі. Галузь має ефективні інструменти участі в формуванні політики», – пояснив Олексій Добронравов.

Підсумовуючи дискусію, Євген Полтенко звернув увагу на ключові думки експертів та експерток: розбудову соціального діалогу до пошуку спільних рішень за участю всіх сторін, побудову довіри, людиноцентричність, оцінка вартості несправедливості.
«Говорячи про наші подальші кроки, важливо зрозуміти і потреби роботодавців, якщо ми говоримо про побудову комунікаційних платформ, соціального договору, без якого змін не відбудеться», – зазнавич Євген Полтенко.

Ознайомитись із повним текстом дослідження

Переглянути відео-трансляцію

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.