Ветеранський простір у Тлумацькій громаді — від ідеї до концепції «бери і роби»

Дата публікації: 06.10.2025

Авторка: Юлія Білик, комунікаційна менеджерка Мережі правового розвитку

Тлумацька громада на Івано-Франківщині сфокусована на розвитку ветеранської політики. В ній враховані потреби жителів громади, зокрема ветеранів та їхніх сімей. Як показує соціологічне дослідження, тема не втрачає актуальності. 

Мережа правового розвитку у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» за фінансування Чеської агенції розвитку допомогла напрацювати громаді комплексну програму підтримки ветеранів війни, членів їхніх сімей, членів сімей загиблих та зниклих безвісти на 2025-2027 роки. Наступним кроком стало формування стратегічного рішення для майбутнього створення у Тлумацькій громаді ветеранського простору. 

Яким громада бачить ветеранський простір? Під впливом яких факторів це бачення зазнавало змін? Із якими труднощами зіштовхнулися у процесі створення концепції? Про це розповідає залучена експертка Мережі правового розвитку, архітекторка-містопланувальниця Бюро просторового розвитку Spaces Анна Литовка.

МПР: Чому у Тлумацькій громаді постало питання створення ветеранського простору?

Анна Литовка: У місті Тлумач є комунальне некомерційне підприємство «Тлумацька міська лікарня». На її базі ветерани проходять лікування та реабілітацію після поранень. У них досить розвинена система протезування. Головний лікар безпосередньо контактує з різними протезувальними центрами в Україні. Додатково вирішили створити простір, де ветерани зможуть жити, відновлюватися та мати певне дозвілля.

Ветеранський простір має допомогти вирішити проблему ресоціалізації. У нас у команді є психотерапевтка Анна Сумська, яка консультувала нас щодо створення простору, де ветерани зможуть комфортно почуватися. І, власне, завдяки безпосередньому спілкуванню з ветеранами під час стратегічних сесій ми дізналися про їхній запит на додаткову активність, на наявність зон для спілкування, обміну інформацією. Ветерани казали про потребу мати щось на кшталт клубу, куди можна прийти і почуватися прийнятим у своїй спільноті. Ці потреби чітко відображаються у стратегічних цілях громади, зокрема у пріоритетах розвитку людського капіталу, формування соціальної згуртованості та підтримки найбільш вразливих груп, серед яких ветерани.

Людям із бойовим, травматичним, досвідом, які мають ПТСР, складно повернутися до мирного життя. Важливо створити умови, щоб вони відчували підтримку у своєму оточенні. І, звісно, принцип «рівний — рівному»: людина, яка впоралася з власним травматичним досвідом, може допомогти іншій людині, яка має такий досвід. На цьому зав’язана концепція створення нашого ветеранського простору.

МПР: Як відбувалася ваша взаємодія з громадою?

Анна Литовка: Коли починали цей проєкт, ми ще не знали, чого саме потребує громада. У процесі наших публічних дискусій і стратегічних сесій ми сформували технічне завдання того, що нам треба запроєктувати у ветеранському просторі. Ми виявляли потреби ветеранів, їхніх сімей, потреби реабілітації, які приміщення необхідно врахувати, як багато треба цих приміщень, скільки людей потенційно потрібно поселити тощо.

Загалом у громаді здійснена стратегічна робота. Протягом восьми днів відбувалися консультації, сесії планування та обговорення з ключовими стейкхолдерами. Спочатку ми зібрали всі структурні підрозділи міської ради, познайомилися і запитали, як вони будуть сприяти реалізації цього проєкту, ознайомили їх із планом нашої роботи. Зокрема, були присутні представники/ці відділу у справах ветеранів та відділу архітектури. Нам було важливо налагодити цей зв’язок, щоб надалі отримувати дані й ефективно взаємодіяти.

МПР: Якою ви побачили будівлю майбутнього ветеранського простору під час першого візиту у громаду?

Анна Литовка: Зважаючи на мій попередній досвід, до прикладу, я працювала над розробкою концепції Urban Camp у Львові (культурно-соціальний центр для ВПО — авт.), у мене склалось позитивне враження. Звичайно, приміщення потребує ремонту, реконструкції та утеплення. Але воно не у такому поганому стані, як може здаватися.

МПР: Що вдалося зробити на наступних етапах?

Анна Литовка: Далі ми напрацьовували технічне завдання, готували мапи та креслення. Стояло завдання проаналізувати можливості будівлі та подивитися на неї критично: які архітектурні рішення можна прийняти, які зони передбачити. Участь у цьому процесі брали представники/ці відділу архітектури, відділу у справах ветеранів, самі ветерани та члени їхніх сімей. Також долучилися лікарі. Це було дуже важливо, адже вони розповіли, як відбувається реабілітація, та запропонували свої рішення. 

Учасники безпосередньо малювати, ділилися своїм баченням —  і з’являлися неочікувані речі. Наприклад, головний лікар висловив побажання мати більше місця для реабілітації. Проте це неможливо через потребу забезпечити житлові місця. Тому доводилося йти на компроміси.

У підсумку цієї зустрічі ми зібрали перші побажання та отримали два варіанти архітектурних рішень, які змогли запропонувати.

МПР: Як щодо ветеранів, якими були їхні перші побажання?

Анна Литовка: Ветерани говорили про те, що треба мати простір, куди можна вийти і заспокоїтись, щоб не сидіти в машині. Це була реальна особиста історія. Були побажання мати спортивну зону, мати місце, де можна посмажити шашлики, зустрітися з друзями, побути на природі, де все адаптовано і всім зручно користуватися.

Йшлося про простір для життя, колівінг із побратимами на той час, поки ветеран не буде готовий повернутися у свою сім’ю. Зазначалося, що мають бути і одномісні, і спільні кімнати на двох-трьох, щоб можна було обирати, як буде більш комфортно.

Пам’ятаю, на стікерах було написано: «чипси», «play station» і «тайський масаж». Врешті у нашому плані з’явилася масажна зона (сміється Анна Литовка — авт.).

МПР: Ви сказали про два варіанти архітектурних рішень. Які між ними були відмінності?

Анна Литовка: Ці варіанти були схематичні. Тому ми сіли командою та спробували викристалізувати їх у цілісну картину. Перший варіант умовно можна назвати «більше реабілітації — менше житла», у ньому був фокус на медичну реабілітацію. Другий варіант — з фокусом на житло. У ньому передбачені простори для спільноти, вітальні, коворкінг, зони для ігор із дітьми.

Потім ми ще раз критично подивилися на ці два варіанти, подумали, поспілкувалися з начальницею відділу у справах ветеранів виконавчого комітету Тлумацької міської ради Лесею Грабовецькою (після зникнення на війні брата пані Леся пішла з посади керівниці апарату Тлумацького районного суду та згодом очолила новостворений відділ — авт.) підготували презентацію. Ми не могли самостійно відкинути якийсь із варіантів, тому зафіксували обидва і поїхали втретє у громаду показувати напрацювання та дізнаватися, який варіант більше імпонує. Також у нас постало питання добудови третього поверху.

МПР: На якому етапі виникла ідея добудови третього поверху?

Анна Литовка: Коли ми побачили, порахували, скільки людей фактично можна буде розселити у ветеранському просторі, зрозуміли, що це замала кількість. Тобто реконструювати повністю будівлю заради того, щоб поселити там 20-25 людей для нас не було опцією. Але в поселенні був величезний запит. Тому з’явилася ідея третього поверху. Нам важливо було перевірити, чи громада готова інвестувати в це свій ресурс, вирішувати низку юридичних та організаційних питань. Усім ідея третього поверху сподобалася.

Таким чином ми схилилися до другого варіанту, в якому відводиться більше місця для житлових приміщень. Простір розрахований на 40 мешканців, але кількість місць може бути збільшена до 50 за потреби. Хоча частина реабілітації у ветеранському просторі також буде присутня, але як допоміжна складова. Складну реабілітацію вирішили залишити у лікарні, а у просторі дати місце спортивній реабілітації.

МПР: Що відбувалося далі, коли визначилися з баченням того, яким має бути простір?

Анна Литовка: Потім ми планували, як буде влаштований простір, хто буде його адмініструвати, які приміщення треба для адміністраторів, як буде влаштований типовий день у просторі — всі ті речі, про які цільовим групам варто було домовитись, а нам — знати, які приміщення закладати додатково, крім житла, для  вирішення операційних процесів. Це все вдалося узгодити під час наступних візитів у громаду.

Зараз маємо повний пакет документів, які передали громаді. На завершення процесу стратегування ми провели екскурсію приміщеннями майбутнього ветеранського простору для всіх зацікавлених. Люди побачили не десь на картинках, а на місці, з кресленнями та візуалізаціями, де, як і які зони будуть розташовуватися. Таким чином ми хотіли запалити ініціативну групу, щоб вони приміряли ідею до реальності та захотіли вже реалізовувати концепцію.

МПР: Розкажіть, які основні зони передбачені у концепції ветеранського простору? Можливо, є такі зони, які ви одразу не планували, але громада попросила внести їх до плану?

Анна Литовка: Я вже згадувала психотерапевтку Анну Сумську. Ще одна річ, яку ми дізналися від неї — це те, що для ресоціалізації людей, які проживають шокові травми, потрібно спостерігати за життям. Тобто вони виходять із шоку не через дію, а через спостереження за діями інших. Тому весь наш простір побудований на тому, що ветерани можуть спостерігати за життям, яке вирує навколо. У нашій концепції є дитяча кімната та дитячий майданчик, навколо простору — житлова забудова. Людина, яка пережила сильні емоції, може дивитися, що хтось грає в теніс, погляне у вікно — там граються діти. Отже, життя не зупинилося, і, якщо з’явиться бажання, можна доєднатися до виру подій.

Було неочікувано, що нас попросили передбачити спортивний майданчик для терапевтичних занять із луком і без лука. Для нашої команди це був виклик, бо треба було його кудись вмістити на невеликій території. Я вважаю, що ми з цим впоралися. Як ми потім зрозуміли, це — важлива зона. За словами Лесі Грабовецької, громада має план, як її розвивати та залучати грантові кошти для своїх потреб. Наприклад, проводити різноманітні змагання, залучаючи учасників/ць із різних областей.

Коли ветерани озвучили побажання про місце, де можна посмажити шашлик, з’явилася зона барбекю. Поруч — майстерня по роботі з деревом. Це — невеличке приміщення 6 на 9 метрів, в якому поміститься декілька робочих столів та обладнання. Там можна буде виготовляти вироби з дерева, ремонтувати речі, проводити воркшопи в літні дні. Також є площа, де можна влаштовувати різні воркшопи, майстер-класи. Як ідея, запрошувати школярів, щоб ветерани могли навчати, ділитися досвідом і спілкуватися. 

Є у концепції і город — адаптивний садок для маломобільних людей. Ґрунт буде розташований на дерев’яних столах для того, щоб люди на кріслі колісному могли садити якісь рослини та доглядати за ними. Так само у просторі буде адаптивна кухня — столи опущені, щоб люди на кріслі колісному могли під’їхати до столу і самостійно себе обслуговувати.

Також передбачаємо на третьому поверсі дерев’яну терасу. Ветерани матимуть змогу виходити на терасу, попити кави і споглядати природу навколо.

МПР: Які, на Вашу думку, можуть виникнути труднощі під час реалізації проєкту?

Анна Литовка: Поки що не зрозуміла структура фінансування. Аби це прояснити, потрібно провести експертну оцінку будівлі і зрозуміти, наскільки конструкція здатна витримати навантаження запланованим третім поверхом. По-друге, треба зробити проєктно-кошторисну документацію. Потрібно зробити додаткові креслення та подивитися, як усе те, що ми запланували, співвідноситься з реальністю.

МПР: Що би Ви могли побажати Тлумацькій громаді для того, щоб проєкт вдався і ветеранський простір став таким, яким задуманий?

Анна Литовка: Перш за все, у Тлумачі  фантастичні люди. Пані Леся (Грабовецька — авт.) — це просто якесь відкриття. Вона ініціативна людина, багато всього пропонувала для ветеранського простору і дуже зацікавлена в його створенні. Тому бажаю громаді берегти пані Лесю та вибудовувати зв’язки всередині громади, між відділами, бо це дуже важливо мати союзників в реалізації будь-якого проєкту.

Матеріал підготувала Мережа правового розвитку у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансової підтримки Чеської агенції розвитку.

Викладені в матеріалі висновки, інтерпретації зібраної інформації тощо є виключно позицією авторів і не відображають думок донорів і партнерів проєкту.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.